Насолода

Елена запитала, коли розмова навколо них пожвавiшала:

– Ви залишитеся в Римi на всю зиму?

– На всю зиму й надалi, – вiдповiв Андреа, для якого це просте запитання ховало в собi обiцянку кохання.

– То ви маете дiм?

– Дiм Дзуккарi: domus aurea.[79 - Золотий дiм (лат.). Маеться на увазi Золотий дiм Нерона – одна з найвизначнiших архiтектурних пам’яток давньоримськоi доби.]

– На Трiнiта-деi-Монтi? Та ви щасливець!

– Чому?

– Бо живете в такому мiсцi, яке менi дуже до вподоби.

– Кажуть, що там зiбрана, як коштовностi у вазi, вся найвища окраса Рима?

– Це правда! Мiж обелiском Трiнiта[80 - Обелiск Саллюстiя на площi Трiнiта-деi-Монтi – один з тринадцяти античних обелiскiв Рима, що здiймаеться над сходами Площi Іспанii.

Зведений у Римськiй iмперii на зразок египетських обелiскiв.] й колоною Кончецйоне[81 - Колона Непорочного Зачаття – пам’ятник поблизу Площi Іспанii, споруджений в серединi ХІХ ст. обiч посольства Іспанii при Ватиканi – як краiни, що найбiльше в Європi прислужилася до утвердження догми непорочного зачаття. ] трiпоче в знак обiтницi мое католицьке й поганське серце.

Сказавши цю фразу, вона засмiялася. У нього був готовий мадригал про трiпотливе серце; але вiн про нього не згадав, бо йому не хотiлося продовжувати дiалог у цьому фальшивому й легковажному тонi й розтрачувати в такий спосiб свою втiху. Вiн замовк.

Вона на мить замислилася. Потiм знову включилася в загальну розмову, ще з бiльшою жвавiстю, щедро роздаючи слова й смiх, виблискуючи зубами та дотепами.

Донна Франческа пiдколола княгиню Ферентiно, досить тонко натякнувши на ii лесбiянську пригоду з Джованеллою Даддi.

– До речi, Ферентiно оголосила, що на Богоявлення вона матиме ще одну здобич своеi доброчинностi, – сказав барон д’Ізола. – Ви ще нiчого про це не знаете?

– Я патронеса, – вiдповiла Елена Мутi.

– Ви таки дорогоцiнна патронеса, – втрутився до розмови дон Фiлiп дель Монте, сорокарiчний чоловiк, майже зовсiм лисий, автор витончених епiграм, який носив на обличчi своерiдну сократiвську маску, праве око в нього змiнювалося од рiзних виразiв, а лiве крiзь монокль завжди залишалося нерухомим i майже осклiлим, так нiби одне слугувало для того, щоб виражати, а друге – щоб бачити.

 – На травневому ярмарку ви нагребли купу грошей.

– О, травневий ярмарок! Яка дурниця! – вигукнула маркiза д’Ателета.

А що слуги саме налили холодне шампанське, то вона додала:

– Ти пам’ятаеш, Елено? Нашi мiсця були поряд.