Насолода

Азiат притулив камелiю до губiв у комiчному жестi захвату.

– Ох, Сакумi, Сакумi! – вдала ображену маленька баронеса д’Ізола. – Отак ви мене зраджуете!

Вiн пробурмотiв кiлька слiв, ще густiше почервонiвши. Усi не стримуючись засмiялися, так нiби цього чужоземця запросили саме для того, щоб покепкувати з нього. Смiючись, Андреа обернувся до Мутi.

Вона, трохи вiдхиливши голову назад, нишком спостерiгала за ним iз-пiд примружених повiк одним iз тих жiночих поглядiв, якi важко описати i якi, можна сказати, всмоктують i спивають iз чоловiка, який iм сподобався, усе, що в ньому е найприемнiшого, найжаданiшого, найпривабливiшого, усе, що спричинило в нiй ту iнстинктивну екзальтацiю, з якоi починаеться пристрасть.

Незвично довгi вii прикривали райдужну оболонку, нахилену пiд кутом; бiлок плавав наче в рiдкому сяйвi iз голубим вiдтiнком; i майже непомiтне тремтiння рухало нижню повiку. Здавалося, промiнь ii погляду впав на вуста Андреа, як на щось дуже солодке.

Елена й справдi захоплено дивилася на цей рот. Чистий за формою, яскравий своiми кольорами, припухлий вiд чуттевостi, з дещо жорстким виразом, коли залишався закритим, вiн був напрочуд схожий на вуста на портретi невiдомого дворянина в галереi Боргезе, зiбраннi глибоких i таемничих творiв мистецтва, чимало з яких нагадують про постать божественного Чезаре Борджiа, намальовану божественним Санцiо.[78 - Маеться на увазi портрет Чезаре Борджiа (1475–1507), кондотьера i кардинала, прототипа «Державця» Макiавеллi, пензля Рафаеля.

] Коли губи розкривалися для смiху, цей вираз зникав; i бiлi квадратнi зуби, усi однаковi, надзвичайно блискучi, освiтлювали рот, свiжий i веселий, наче в малого хлопця.

Як тiльки Андреа обернувся, Елена вiдвела погляд; але не так швидко, тож молодик встиг його перехопити. Його опанувала така бурхлива радiсть, що вiн вiдчув, як спалахнули його щоки. «Вона мене прагне! Вона мене хоче!» – подумав вiн у захватi, переконаний в тому, що вже здобув перемогу над рiдкiсною жiнкою.

А ще подумав: «Це задоволення, якого я ще нiколи не переживав». У жiнок бувае такий погляд, що його закоханий чоловiк не може не ототожнити з цiлковитим володiнням ii тiлом. Той, хто не бачив, як у прозорих очах спалахуе полум’я першоi нiжностi, не знав найвищого блаженства. Потiм жодна мить радостi не зрiвняеться з цiею.