Насолода

І фавни, i нiмфи, й iншi грацiйнi постатi цiеi аркадськоi мiфологii, i всi тi Сильвандри, Фiлii й Розалiнди на гобеленах, що висiли на стiнах, оживляли своею нiжнiстю сонячнi кiферiйськi краi,[82 - Кiферiйськi краi – вiд Кiтери, одного з Іонiчних островiв в Егейському морi, що був важливим центром культу Афродiти (звiдси одне з iмен-епiклес богинi – Афродiта Кiферiйська, або Кiферея).] що так збуджували фантазiю Антуана Ватто.[83 - Жан-Антуан Ватто (1684–1721) – французький художник, один з творцiв стилю рококо; майстер жанрових сцен (вiд галантних до вiйськових i гротескових), виявляв особливу увагу до театральних сюжетiв i персонажiв (знаменитi, зокрема, його образи iталiйськоi комедii масок).

]

Легке еротичне збудження, яке опановуе душу наприкiнцi обiду, прикрашеного жiнками й квiтами, знаходило вияв у словах, у спогадах про той травневий ярмарок, де дами, пiдштовхуванi палким суперництвом зiбрати якнайбiльшу суму за продаж усiляких дрiбничок, приваблювали покупцiв iз нечуваною зухвалiстю.

– І ви погодилися? – запитав Андреа Спереллi в герцогинi.

– Я пожертвувала своi руки на олтар доброчинностi, – вiдповiла вона. – Адже сума зiбраних мною грошей зросла ще на двадцять п’ять луiдорiв!

– All the perfumes of Arabia will not sweeten this little hand…[84 - Усi пахощi Аравii не зроблять солодшою цю маленьку руку (англ.).]

Вiн смiявся, повторюючи цi слова ледi Макбет, але в глибинi його душi виник неясний бiль, страждання, якого вiн не мiг чiтко усвiдомити, схоже на ревнощi.

Несподiвано йому здалося, що в поведiнцi Елени було щось надмiрне й навiть догiдливе, щось таке, що затьмарювало ii величнi манери шляхетноi жiнки. Певними iнтонацiями свого голосу й смiху, жестами чи рисами поведiнки, певними поглядами вона виражала почуття, близькi до надмiрного, майже хтивого любострастя. Вона з дивовижною легкiстю роздавала видиму насолоду своеi чарiвностi. Знову й знову, на перший погляд – цiлком мимохiть, вона робила порух чи ставала в позу, або дивилася з таким виразом, якi в альковi примусили б затремтiти коханця. Кожен, хто на неi дивився, мiг би викрасти в неi iскру насолоди, мiг би огорнути ii нечистими прагненнями, мiг би насолодитися ii потаемними пестощами. Вона здавалася створеною лише для того, щоб розбуджувати кохання; i повiтря, яким вона дихала, завжди палахкотiло жаданням, що витало навколо неi.

«Скiльки чоловiкiв володiли нею? – подумав Андреа.