Насолода

 – Скiльки спогадiв вона зберiгае, тiлесних i духовних?»

Серце йому стискалося, нiби на нього накотилася хвиля гiркоти, у глибинi якоi завжди клекотiла деспотична нетерпимiсть до будь-якого незаконного володiння жiнкою, що була призначена йому. І вiн не мiг вiдiрвати погляду вiд рук Елени. З цих незрiвнянних рук, нiжних i бiлих, iдеально прозорих, помережаних ледь видимими зеленаво-синiми венами; з цих долонь, трохи увiгнутих i затiнених трояндами, де хiромант знайшов би темнi iнтриги, – пили десятеро, п’ятнадцятеро, двадцятеро чоловiкiв, один за одним, за платню! Вiн бачив нахиленi голови тих незнайомих чоловiкiв, бачив, як iхнi губи всмоктують вино.

Але галеаццо Сечiнаро був одним iз його друзiв: гарний i мiцний синьйор, велично бородатий, як i його грiзний суперник Лючiо Веро.

І тодi, пiд впливом цих образiв його ревнощi досягли такоi високоi точки й наповнили його таким бурхливим нетерпiнням, що йому здавалося, обiд нiколи не закiнчиться. «Я пiду до неi цього ж таки вечора», – подумав вiн. Але разом iз тим його змагала тривога чоловiка, що бачить, як вислизае з його рук здобич, на яку зазiхають чимало суперникiв.

Але невилiковне й ненаситне самолюбство наповнювало його п’янким вiдчуттям перемоги. Звичайно ж, що значнiше те, чим володiе якийсь чоловiк, розбуджуе в iнших заздрощi й палке бажання заволодiти ним, тим бiльше той чоловiк утiшаеться тiею рiччю й пишаеться нею. А надто коли йдеться про жiнку, яка виступае на сценi. Коли весь театр бринить оплесками й палахкотить жаданням, тодi той, хто сам-один одержуе усмiшку богинi, п’янiе вiд гордощiв i втрачае глузд.

– Ти схильна до новаторських витiвок, – сказала Мутi, обертаючись до донни Франчески й зануривши пальцi в теплу воду синьоi кришталевоi вази, оздобленоi срiблом, – тож я раджу тобi вiдновити звичай мити руки з глека, поставленого в старовинний таз неподалiк вiд столу. А нинiшнi звичаi менi зовсiм не до вподоби. Ви зi мною згоднi, Спереллi?

Донна Франческа пiдвелася. Усi наслiдували ii приклад. Андре, уклонившись, запропонував руку Еленi, i вона подивилася на нього без усмiшки, повiльно поклавши свою голу до лiктя руку на його.

Їi останнi слова були веселими й легковажними; натомiсть ii погляд був таким серйозним i глибоким, що юнак вiдразу пiдбадьорився.

– Ви пiдете завтра увечерi на бал у французькому посольствi? – запитала вона.

– А ви? – у свою чергу запитав Андреа.

– Я пiду.

– Тодi й я.

Вони всмiхнулися одне одному, як двое коханцiв. І вона додала:

– Сiдайте.