Портрет Доріана Ґрея

Поцiлунок ii принца знов палав iй на устах, а повiки затеплились вiд його дихання.

Тодi Мудрiсть змiнила тактику i завела мову про те, що треба приглянутись, треба перевiрити. Можливо, цей юнак багатий. Коли цьому правда, то слiд подумати про одруження… Але хвилi свiтовоi пiдступностi розбивались об вуха Сiбiл, стрiли хитрощiв марно цiляли в неi. Вона лише бачила, як ворушаться тонкi губи, i усмiхалася.

Раптом вона вiдчула потребу заговорити. Насичена словами мовчанка стривожила ii.

– Мамо, мамо! – скрикнула вона.

– Чому вiн так палко покохав мене? Я знаю, чому я його покохала. Це тому, що вiн прекрасний, як саме Кохання! Але що вiн знайшов у менi? Я ж не варта його! Я така мiзерна перед ним. І однак – не знаю, чому це, але я не вiдчуваю приниження. Я навiть пишаюся своiм коханням!.. Мамо, чи ти мого батька теж кохала так, як я Чарiвного Принца?

Обличчя лiтньоi жiнки сполотнiло пiд грубим шаром пудри; сухi ii губи скривились у болiснiй спазмi. Сiбiл метнулась до матерi, обвила за шию руками i поцiлувала.

– Пробач менi, матусю. Тобi, я знаю, боляче згадувати про нашого тата. Але це тiльки тому, що ти його так гаряче кохала… Не треба цього смутку. Сьогоднi я так само щаслива, як ти була двадцять рокiв тому! Ой мамо! Дай менi стати щасливою на все життя!

– Дитя мое, ти ще надто молода, щоб думати про кохання. Та й що ти знаеш про цього юнака? Тобi навiть iм’я його не вiдоме! І так зовсiм не личить поводитись. Тим бiльш тепер, коли Джеймс вiд’iздить до Австралii i в мене стiльки клопотiв, тобi б треба бути розважливiшою… Проте, якщо вiн багатий…

– Ой мамо, мамо, дай менi стати щасливою!

Мiсiс Вейн глянула на дочку i стиснула ii в обiймах з тим театральним жестом, якi в акторiв, бува, стають мало не другою натурою.

У цю хвилину дверi вiдчинились – i до кiмнати ввiйшов трохи незграбний присадкуватий хлопчина з кучмою каштанового волосся на головi i непропорцiйно великими руками й ногами. Вiн не мав i знаку сестриноi витонченостi, так що ледве можна було повiрити в близьку спорiдненiсть мiж ними. Мiсiс Вейн сторожко подивилась на сина, i усмiшка ii поширшала. Вона уявила собi, як то разюче мае виглядати ця сцена в синових очах.

– Ти б трошки поцiлункiв приберегла менi, Сiбiл, – добродушно пробурчав хлопець.

– Та ти ж не любиш, коли тебе цiлують, Джiме! – вигукнула Сiбiл. – У-у, такий страшний ведмедисько! – І, пiдбiгши до брата, вона обняла його.

Джеймс Вейн нiжно глянув на лице сестри.

– Сiбiл, ходiм прогуляемось наостанцi.