Забути неможливо зберегти

– Справдi? – здивувався Олег, який не надто вiрив у подiбнi дива.

– Справдi, Олеже, справдi.

– До речi, а вас як звати? А то до мене ви на iм’я звертаетеся, а я такого задоволення дозволити собi не можу.

Трiйця обмiнялася хитрими поглядами, i лiвий мовив урочисто, навiть дещо пихато:

– Вибачайте, ми забули представитися. Хоча ви самi ж i виннi: не намагалися б ушитися вiд чудового дарунка долi в нашiй особi…

– Але не уникайте вiдповiдi: як все ж таки вас звуть?

– Називайте мене Атосом.

– А мене Арамiсом, – посмiхнувся правий, роблячи вигляд, нiби торкаеться пальцями невидимого капелюха на головi.

– А мене, вiдповiдно, Портосом, – енергiйно трусонув головою середнiй.

– Ах, он як?! Отже, Атос, Портос i Арамiс…

– Саме так.

Усiм своiм виглядом Олег зобразив презирливу мiну. Яка маячня! І що ж за матерiал збираються пiдкинути йому тi, у кого фантазiя обмежуеться всього лише «Трьома мушкетерами»?! Краще вже писати про «вiчного клоуна» Маслаченка: з ним хоч би все зрозумiло, на вiдмiну вiд цiеi дурнуватоi трiйцi.

Атос, Портос i Арамiс… Дитячий садок, слово честi!

– Вам щось не подобаеться? – запитав Портос, який стояв посерединi.

– Називайтеся, як хочете, дiло хазяйське. Просто виходить, що на прес-конференцii за мною шпигував д’Артаньян. Адже бiльше нема кому, чи не правда?

– Можна вважати, що й д’Артаньян, – погодився Атос.

– Нехай справдi буде д’Артаньян, – пiдтвердив Арамiс.

– Тодi ще раз прощавайте!

– Що тепер вас не влаштовуе, пане Нежданий?

– Ви не можете забезпечити мене гiдним матерiалом, дорогi моi добродii «мушкетери», бо про вашi пригоди давним-давно написав Дюма-батько.

– І все-таки наполегливо пропонуемо прогулятися в якусь кав’ярню, щоб вислухати нашу пропозицiю. Або в пiцерiю – е тут неподалiк пристойний заклад.

– Я нещодавно снiдав.

– Ми пригощаемо!

Ех, i наполегливi ж клiенти попалися!.

– Хоча б кави за компанiю вип’ете? – Портос змовницьки пiдморгнув. – Зрозумiло, цей божественний напiй я варю краще, але не все ж одразу…

– Добре, хай буде так, вiд кави не вiдмовлюся, – нарештi здався Олег.

– От i добре! От i класно! – навперебiй загомонiли новоявленi «мушкетери». – Пiшли пити каву.

Затишна пiцерiя розташовувалася лише за два квартали вiд «Жовтого будиночка».