Забути неможливо зберегти

Проiгнорувавши молоду циганку, яка сидiла на асфальтi бiля входу з мертвотно-нерухомим немовлям на руках, компанiя увiйшла до обшитоi вагонкою зали, напiвпорожньоi у цей час дня. Вибрали окремий столик бiля далекоi стiни, влаштувалися якнайзручнiше.

– Вам еспресо чи американо? – чемно поцiкавився Атос.

– А за лате заплатити кишка тонка? – оскiльки «мушкетери» взялися пригощати, Олег вирiшив не скромничати.

– Без питань!..

– Тодi менi чашечку лате. Або стривайте… iще краще мокачiно! З корицею й покришеним шоколадом.

– Цiкаво, у вас в «Кур’ерському експресi» всi отакi гурмани? – набурмосившись, Портос змiряв його уважним поглядом.

– Нi, тiльки найкращий власкор. Ви ж хочете мати справу з найкращим, чи не так? Бо iнакше пошукайте когось iншого…

– Нi-нi, що ви! Усе гаразд, я всього лише хотiв…

Та Арамiс не дав договорити товаришевi:

– А може, замовимо всiм по порцii еспресо, зате з коньячком? По п’ятдесят грамiв за спiвпрацю аж нiяк не завадить.

– Ви пийте, що хочете, а менi принесiть мокачiно.

– А якщо тут його не готують?

– Готують: я ж знаю всi забiгайлiвки в радiусi пiвкiлометра вiд «Жовтого будиночка»!

– Ну, тодi покладаемося на ваше знання, пане власкор.

Поки Атос займався замовленням, Олег спробував якнайкраще усвiдомити ситуацiю. Отже, хлопцi ввiчливi, чемнi, але водночас украй наполегливi й умiють домагатися свого. Хто б вони не були, а до справи пiдходять грунтовно: адже залишаючись на вулицi, вони подбали про власного спостерiгача в прес-холi. У цiй пiцерii вони явно вперше, хоча як мiсце зустрiчi намiтили ii заздалегiдь.

Тримаються впевнено. Схильнi до примiтивних штампiв – на кшталт Атоса, Портоса й Арамiса. Зайвого не патякають, викладати iнформацiю також не поспiшають. У спiвробiтництвi явно зацiкавленi – хоча в чому спiвробiтництво полягатиме, ще те питання.

Що ж, уже чимало… але й не надто багато, мiж iншим.

Єдине, що насторожуе – це завуальована спроба пiдпоiти спiврозмовника. По п’ятдесят грамiв, бачте. За спiвпрацю. Аякже, знаемо ми цi «п’ятдесят грамiв»! Легко почнеться, а потiм понесеться так, що не зупиниш.

Гм-м-м…

Нарештi Атос принiс мокачiно для Олега, плюс по три порцii еспресо й коньяку для «мушкетерiв». А ще блюдечко з дрiбно нарiзаним лимоном i тарiлочку з печивом, над якою театрально провiв рукою й мовив, дивлячись на журналiста:

– Пригощайтеся!

– Я не просив печива.

– Але наш коньячок без закуски якось…

– От ви й закусюйте, якщо зiбралися коньяк цiдити.