Забути неможливо зберегти

Ми заходилися очистити наше мiсто вiд рiзних недоумкiв i негiдникiв на кшталт Ростислава Маслаченка, про якого ви вiдгукнулися настiльки несхвально. Погано те, що iншi всього лише просторiкують про необхiднiсть отакого очищення, тодi як ми збираемося не просторiкувати, а дiяти. Конкретно.

– То що ж, ви збираетеся власноруч убити…

– Ну що ви! Самим навiщо ж бруднитися? Тiльки у крайньому випадку.

– Але як же тодi…

– Самi побачите, оскiльки ми запрошуемо вас у нашу маленьку, але дружну команду. Ваше завдання – професiйно висвiтлити все, що мае статися найближчим часом, у вашому «Кур’ерському експресi».

Думаемо, готувати й публiкувати таку оригiнальну серiю матерiалiв набагато цiкавiше, нiж висвiтлювати прес-конференцiю смiшного звiрятка й свинячого мерзотника. До речi, серiя додасть вам слави серед колег-газетярiв, чи не так?

Роздiл 3

Шерше ля фам

Вся ця ахiнея так вразила Олега, що вiн глибоко замислився, намагаючись перетравити почуте i збагнути, правда це чи побрехенька. Опам’ятався лише вiд стриманих смiшкiв «мушкетерськоi» трiйцi.

Негайно вiдчув, що не надто акуратно пiдстриженi нiгтi його пальцiв тарабанять по порожньому блюдечку. І разом з тим – кислий присмак на губах: виявляеться, вiн непомiтно для себе встиг зжувати всi скибочки лимона, що залишилися! Це ж треба…

– Нiчого, нiчого, це навiть добре, – пiдбадьорив Атос.

– Що саме? – наiжачився журналiст.

– Бачте, коли спiврозмовники прибирають однаковi пози й роблять однаковi дii, це свiдчить про взаеморозумiння мiж ними.

Я почав iсти лимон, ви продовжили…

– Що-що?! – Олег навiть пiдскочив вiд несподiванки. Та за кого вони!.. вiн!.. Так як вiн смiе!.. Його й себе!..

– Ви тiльки не хвилюйтеся, дорогий пане власкор.

– Що ви собi дозволяете?! – розсердився Олег. При цьому нечисленнi вiдвiдувачi й весь персонал, що перебував у залi, обернулися до iхнього столика.

– Тихiше, будь ласка! Ви привертаете до нашоi скромноi компанii занадто багато зовсiм зайвоi уваги.

– Ага-а-а, отже, злякалися! – журналiст всiвся назад на свое мiсце.

 – Ну що ж, от ваш обман i розкрився.

– Який ще обман?

– Та щодо запланованих убивств.

– Чому ж обман, цiкаво довiдатися? – сiпнув бровами Арамiс.

– А тому, що ви боiтеся. Боiтеся всього, у тому числi розголосу ваших потаемних планiв нiбито на вбивство.

– Не мелiть дурниць. Ми про вашу ж безпеку турбуемося, – флегматично зауважив Портос.

– Про мою безпеку, отже?! – Олег готовий був скипiти, однак стримався.