Забути неможливо зберегти

– Ви так серйозно до цього ставитеся…

– Шановний пане власкор «Кур’ерського експреса», ви ще не уявляете, наскiльки серйозно ми ставимося до нашоi справи! По-iншому, до речi, й бути не може… Погодьтеся на нашу пропозицiю, тодi зможете наочно переконатися в нашiй обгрунтованостi. Ну, що скажете?…

Олег мовчав.

– Отож-бо! Тому нi в яку мiлiцiю ви не пiдете. Адже щоб роздобути докази нашоi нiбито злочинноi дiяльностi, як ви напевно подумали, вам потрiбно стати свiдком хоча б одного нашого злочину. Тож хочете ви або не хочете, але змушенi будете погодитися на нашу пропозицiю.

Олег, як i ранiше, зберiгав мовчання.

– Якщо вiдмовитеся навiть пiсля всього почутого, ми негайно ж мило розпрощаемося й пiдемо шукати iншого журналiста, який напевно не упустить настiльки цiнний подарунок долi, – вагомо пообiцяв Арамiс. – А ви можете дiяти, як вашiй душi завгодно. Можете лiктi гризти вiд досади, чекаючи сенсацiйних репортажiв, що iх зробить на наших матерiалах поблажливiший газетяр. Можете чимчикувати в мiлiцiю i стверджувати, буцiмто зустрiли на вулицi трьох мушкетерiв, якi налякали вас вигадками про майбутню серiю моторошних убивств.

– Щоправда, слави Іванушки Бездомного з божевiльнi ми вам не гарантуемо, – з удаваною скорботою зiтхнув Портос. – Найшвидше, вас просто пошлють на хутiр по метеликiв.

«І все вони знають, i все передбачили! Психологи чортовi…» – розсерджено подумав Олег. Й одразу здався:

– Добре, переконали! Принесiть i менi коньячку, хай вам абищо…

Зрештою, вiн почув усе, що хотiв почути на тверезу голову.

Далi не мае значення, сп’янiти чи нi.

– Оце по-нашому! Давно б так! Правильно, правильно!.. – пожвавiшали й навперебiй загаласували «мушкетери».

– Вам п’ятдесят грамiв? – спитав Атос.

– Не скупiться, несiть одразу сто, – буркнув Олег. «Мушкетерам» його вiдповiдь припала до душi. Атос сходив за черговим замовленням, принiс сто грамiв коньяку для журналiста, повторно по п’ятдесят для решти, ще блюдечко з лимоном i тарiлочку з печивом. Випили за успiшне укладання угоди, потiм додали за майбутне торжество справедливостi у славетному мiстi Киевi.

Третiй тост чомусь пiдняли за вiдсутнього д’Артаньяна – хоча за всiма правилами належало випити за жiнок. Але оскiльки краватки[6 - Маеться на увазi звичай вiдрiзати кiнець краватки тому, хто порушив традицiю, виголосивши третiй тост не за жiнок.] нi на кому не було, справа усiм на втiху завершилася веселим смiхом i загадковими переморгуваннями трiйцi «мушкетерiв».