Забути неможливо зберегти

Загалом, мав рацiю Атос: взаеморозумiння мiж ними дiйсно виникло.

Зустрiтись домовилися через день.

– Тодi й завершиться перший акт операцii пiд кодовою назвою ЧИСТИЛЬНИКИ, – округливши очi, загадково пообiцяв Портос. Арамiс же, зненацька прибравши серйозного вигляду, витягнув iз задньоi кишенi джинсiв вiзитiвку й простягнув ii зi словами:

– У п’ятницю ближче до вечора подзвонiть за цим телефоном. Я скажу, куди приiхати.

Олег одразу ж заходився вивчати отриману вiзитiвку, сподiваючись прочитати на нiй iм’я власника.

Однак, всупереч очiкуванням, на клаптику цупкого паперу був позначений лише номер телефону i надрукований великий напис, зроблений витiюватим шрифтом:

Дизайн i розробка веб-сайтiв

– Я ж сказав, що про все довiдаетеся у п’ятницю! – самовдоволено посмiхнувся Арамiс. Олег лише лiвим плечем смикнув. На тому й розпрощалися.

По дорозi в редакцiю журналiст усе ще розмiрковував над почутим. Але скiльки не напружувався, так до жодного висновку й не дiйшов. Випитi в пiцерii сто грамiв коньяку шумiли у вухах м’якою морською хвилею, заколисували.

Поступово думки перекинулися на те, скiльки вже часу вiн не був у вiдпустцi, як вiн утомився, скiльки можна лише вислуховувати маминi запрошення навiдатися до Ічнi… та iнше в тому ж дусi. Насамкiнець Олег ледь не прогавив свою зупинку. «Отож, пити таки не варто булп: у пiцерii в коньяк могли намiшати бозна-що, а зараз ясна голова на плечах потрiбна», – зi злiстю подумав вiн, ледь не спiткнувшись на виходi з автобуса.

– Що, Маслаченко фуршет зорганiзував задля кращого сприйняття себе красивого? – з Валеркою Мазайлом вони зiштовхнулися в коридорi.

– Та я всього лише коньячком остограмився, – безтурботно махнув рукою Олег.

– Петровичу, але ж ти у стололазах[7 - Презирливе прiзвисько журналистiв, а радше осiб невизначеноi професii, якi вiдвiдують найрiзноманiтнiшi заходи заради безкоштовного частування.] нiколи не значився!

– Пiсля години «клоунади» тiльки коньячком i можна врятуватися.

– А що там вiдбувалося?

– Та так, власне… Сталося те, що й мало статися.

Вiн усiляко стримувався, щоб не розпатякати нi про подробицi прес-конференцii, анi про те, як був видалений звiдти i що вiдбулося по тому.

– Але матерiал хоч iз цього лайна вийде?…

– Зрозумiло, ти ж мене знаеш!

– Ой, дивися, Петровичу…

– Я дивлюся, не переймайся.

Вiн вiдвернувся й побрiв коридором у напрямку до редакцiйноi кiмнати вiддiлу «Соцiум».