Забути неможливо зберегти

Дiстав iз чохла на паску мобiлку, набрав номер.

Вухо рiзонуло хвацьке «Пора-пора-порадуемся на своём веку» у виконаннi Михайла Боярського. Тьху ти, чорт!!! Хоча чого ще можна було очiкувати вiд новоявлених «мушкетерiв»?…

Фраза «Пока-пока-покачивая перьями на шляпах» зненацька урвалася коротким запитанням Арамiса:

– Так?

– Хто це? – вирiшив схитрувати Олег.

– Перепрошую, але це вам не завадило би вiдрекомендуватися, – доволi стримано заперечив «мушкетер». – З мого боку на дротi, зрозумiло, господар телефону, на номер якого ви телефонуете.

– Олег Нежданий, газета «Кур’ерський експрес», – знехотя здався журналiст.

– А-а-а, добридень! – голос Арамiса негайно ж пом’якшав. – Чого так рано дзвоните, пане власкор? Я просив ближче до вечора.

– Пiзнiше я передзвонити не зможу, – про всякий випадок збрехав Олег.

– Он як? – Арамiс явно посумнiшав. – Зайнятi будете? А до нас приiхати зможете?

– Так, але мiй телефон буде поза зоною досяжностi.

– Чому, якщо не секрет?

– У метро попрацювати треба.

– Ну що ж, подзвонили – то й подзвонили! Хвилинку, я дещо прикину.

І через якийсь час пiсля паузи:

– Знаете, де найближча до вас зупинка 231-i маршрутки?

– Я не зобов’язаний знати таких дрiбниць.

– Ну, тодi всезнаючий Інтернет розповiсть. Загалом, з вашого боку це поблизу однiеi з вузлових станцiй метро.

– Вибачте, але чому б вам прямо не розповiсти менi…

– Ми хочемо ще раз переконатися у ваших журналiстських навичках, однiею iз яких е вмiння якнайшвидше знаходити потрiбну iнформацiю.

– Ну, припустiмо.

– Отже, з’ясуете все про 231-й маршрут, сядете туди й поiдете убiк мiськоi околицi до кiнцевоi. Я на вас чекатиму, примiром, о пiв на восьму. Встигнете?

– Вовка ноги годують, – огризнувся Олег. – Зрозумiло, що встигну, бо звик ворушитися швидко. А чому не ранiше?

– Ранiше ми не впораемося, тож немае сенсу.

– А-а-а, он як…

– Тодi до пiв на восьму!

– До речi, змiнiть рiнгбектон, бо…

Але телефон уже вiдповiдав короткими гудками.

Особливих редакцiйних справ напередоднi вихiдних Олег не мав, однак оскiльки вiн сам же набрехав про термiнову роботу в метро, довелося досиджувати до шостоi вечора. Роздовбана 231-ша маршрутка привезла його в один з окраiнних спальних мiкрорайонiв на вулицю, названу на честь Івана Пулюя – очевидно, якогось героiчного козарлюги або народного вождя.