Санаторійна зона

Микола Хвильовий ще не втрачав надii на реалiзацiю соцiалiстичного iдеалу свободи, рiвностi й справедливостi, але не з допомогою компартii, а з новими нацiональними силами, якi зростатимуть в процесi нацiонального вiдродження. Цю свою iдейно-свiтоглядну позицiю письменник iз особливою полемiчною гостротою, майстерно, використовуючи засоби iронii, сатири, пародii, висловив у започаткованiй ним же лiтературнiй дискусii 1925–1928 рокiв.

У першому циклi памфлетiв «Камо грядеши» (1925) i в другому пiд назвою «Думки проти течii» (1926), як i в памфлетах «Апологети писаризму» та «Украiна чи Малоросiя?», Микола Хвильовий обстоював необхiднiсть виходу украiнськоi лiтератури i культури на новi, европейськi та свiтовi рiвнi.

Вiн рiшуче виступав проти повсякчасного «копiювання» мистецьких явищ iз iнших культур, передусiм росiйськоi, закликав не орiентуватися на примiтивне «просвiтянство» та слiпе поклонiння нацiональним традицiям без творчого iх осмислення та розвитку, гостро висмiював поспiшне сiлькорiвське та робкорiвське «наскакування» на так званi злободеннi теми та iх примiтивне, графоманське вiдображення.

«Украiнське мистецтво мусить найти найвищi естетичнi цiнностi»,[9 - [ix] (#_ednref9) Хвильовий Микола. Украiна чи Малоросiя? Памфлети. – К.: Смолоскип, 1999. – С. 112.] – стверджував Хвильовий, але для цього необхiдно створити «нормальну атмосферу культурного будiвництва» i пiднiмати художнiй рiвень лiтератури i мистецтва «на рiвень свiтових шедеврiв».

«Наша постановка тiльки в тому випадку буде мати реальнi наслiдки, коли нове суспiльство стане розглядати наше мистецтво в фокусi свiтових мистецьких колiзiй»,[10 - [x] (#_ednref10) Там само. – С. 110.] – узагальнював М. Хвильовий. Гарячий полемiст висувае гасла про орiентацiю лiтератури на «психологiчну Європу», «геть вiд Москви», «азiатського ренесансу», «романтики вiтаiзму». Хвильовий переконаний, що культурне вiдродження Украiни прискорить процес нацiональноi самоiдентифiкацii, наповнить почуття i настроi мiльйонiв украiнцiв гордiстю за свою мову, iсторiю, культуру.

Та для цього необхiдно покiнчити з культивуванням жахливого позадництва, культурного епiгонiзму, який вирiс на рабськiй психологii, на здатностi лише повторювати, копiювати досягнення iнших культур, передусiм культури росiйськоi. «Без росiйського диригента наш культурник не мислить себе. Вiн здiбний тiльки повторювати зади, мавпувати.