Санаторійна зона

…Товариш Пупишкiн любить говорити, як вiн захищав Петроград: «Ми захищали Петроград…» А коли приходить товариш Мамочка, заступник його, товариш Пупишкiн питае:

– Так як по-твоему: битiе не определяет сознанiе?

– Не!

– Дурак! Битiе завше определяет сознанiе. От тобi приклад i доказ: що таке битiе?

– Сознанiе!

– Дурак! А що таке сознанiе?

Товариш Мамочка хилиться на канапу:

– Душенька! Яке може бути сознанiе, коли сплошна безсознательнiсть.

Тодi товариш Пупишкiн розгортуе книгу й рiшуче парируе удар:

– От тобi й Бухарiн сказав… нарештi й я тобi кажу!

– Не!

– Дурак… ти, мабуть, i сьогоднi пiдпив?

Тодi Мамочка в обiйми:

– А ти не дурак, а дура.

Ти, голубок, так би мовити, пiд пресом авторитарностi. А я от кажу: «Геть усяку авторитарнiсть i да здраствует колективное творчество». Понiмаеш? От де собака зарита: пролеткульт!

Мамочка, безперечно, тяпнув десь спиртозу: дух нехороший. Правда, i товариш Пупишкiн трохи того…

– Ну-ну, не кричи. Лягай спати.

Мамочка:

– Я? Спати? Потомствений пролетарiй? Нi за якi коврижки! Будемо бодрствовать.

До последней каплi кровi… Понiмаеш?

i т. д. i т. п., etc.

…Здаеться, товариш Пупишкiн пiдходить до будинку?

– Ну да!

…Тайгайський мiст залишився позаду. Знову в порожнiй вулицi бiжить тротуаром похилений пiс. Тихо вмирае блакить.

А з заходу насуваються синi тачанки.

…І знову на далеких пустирях тоскуе трамвай.

III

Льоля пришила мереживо й слухала, як у сусiднiй кiмнатi вiолончель.

Це француженка Фур’е.

Мадам Фур’е вранцi ходила на ринок в охотний ряд, розкладала бiля себе барахло, що залишилось пiсля революцii: вази, мереживо, всякi дрiбницi, що iх нiхто не купував, а вона думала – куплять. Удень давала уроки, а ввечерi грала на вiолончелi. Їi вважали за «iскопаемое», бо грошi за уроки вона вiддавала за воду, за електрику, iнше, i не тiльки за себе, а майже за всiх квартирантiв. Сама ж жила «бож’iм духом» i вiолончелею, музикою, що сама творила.

Француженка – породиста жiнка, i коли вона стоiть в охотнiм ряду бiля барахла, вона iмпонуе своею постаттю й своiм обличчям.

До неi пiдходять i дивляться на неi. А барахло лежить, i його не купують.

Фур’е каже:

– Колего, товар хороший. Може, купите?

«Колега» усмiхаеться й нахабно дивиться на ii обличчя. Це бiльше випадковi завiтальники ринку: з кокардами на капелюхах. Спекулянти на Фур’е вже не дивляться, i вона вже iм не каже:

– Колего, товар хороший.