Санаторійна зона

Воiстину в той день город жив невiдомим загоризонтним життям.

І здавалось, що тротуаром бредуть натхненнi менестрелi. Здавалось…

…І раптом – здалось:

– в шумi трамвая хтось розплющив сентиментальнi очi й скрикнув нечутно – в розпуцi, в божевiллi – невiдомо:

…– о мiй прекрасний загоризонтний краю! Вiрю! Вiрю так глибоко, так незносно, як пахнуть на забутих кварталах степовi бур’яни. Вiрю!.. Бо бачу – i Даф

нiса, i Хлою, i молоде кохання, а далi Боккаччо «Ameto», а далi iдилiя на обнiжках духмяних степiв.

Отари золоторунних i зелена пiсня, мов хмiль, тиха, мов пух на скроню…

…І дрижить пiдо мною земля, мов полонянка з диких озер! І пливе мiй радiсний бiль у столiтнi далi, i мiй бiль, мов перша пастораль про золоторунну Хлою…

……………………………………………………………………………

Пупишкiн i мамочка

(Цей фрагмент вставлено, мабуть, для контрасту)

…Товариш Огре зиркнув у вiкно.

– Хто це?

…Ну да, товариш Пупишкiн.

Вiн поспiшае до Тайгайського мосту до товариша Огре в такiй справi, у справi сьогоднiшньоi пародii на «Лiлюлi».

…– І справдi: хiба таки поганий товариш Пупишкiн?

Безперечно, хороший! Живе вiн, значить, на такiй-то вулицi, такий-то №…

– Живе?

– Живе!

– Ну i Бог з ним!

Але хтось не вгомоняеться.

Тодi це:

– Товариш Пупишкiн, голова пролеткульту – не просто голова: i письменник. Оповiдання його починаються фатально так: «Галя внесла самовар i розставила чашки.

Петро допiру прийшов iз заводу й принiс iз собою декiлька прокламацiй etc». Пише товариш Пупишкiн своi оповiдання за чашкою чаю; говорить: «Я вам кажу понятним руским язиком. Як же так, що ви не розумiете?» І дiйсно: як не розумiти? Навiть тульський акцент чути!

…– Це який? Це той, що йде!

– Ну да, той, що йде: товариш Пупишкiн. Вiн же ще не прийшов – не пiдiйшов до Тайгайського мосту. Вiн розминувся з товаришем Огре.

…товариш Пупишкiн

мае «чотирьох ребятьонков» i щиро стоiть на посту. Вiн дуже задоволений iз балетноi студii. Там такi еластичнi дiвчата (учаться), що «антiк маре з шоколадом». Правда, хтось каже, що це мiськi мiщаночки… – Ну, то вiльному воля! Знаемо цих архiнитикiв! Все iм не так!

…– А як же так?

– А так, значить, «вопче».

І от Сонгород. За Тайгайським мостом гудуть паровики.