Пармський монастир

Не тямлячи себе вiд захвату, Фабрiцiо знов заговорив з маркiтанткою. З кожним ii словом вiн радiв усе бiльше. І жiнка ця здавалась йому такою доброю, що вiн, зрештою, розповiв iй геть усе, приховавши лише свое справжне iм'я i втечу з в'язницi. Маркiтантка була здивована й нiчого не тямила в тому, що iй набалакав цей гарненький солдатик.

– Ага, ясно! – вигукнула вона з переможним виглядом. – Ти – панич i, мабуть, закохався в дружину якогось капiтана четвертого гусарського полку. Твоя любка справила тобi мундир, ти його надiв i тепер iдеш навздогiн за нею.

І ось хрест святий: таж ти зроду не був солдатом! А оскiльки ти хоробрий, а твiй полк пiшов в огонь, ти не хочеш пасти заднiх i собi рвешся в бiй.

Фабрiцiо погоджувався з усiм – тiльки так можна було почути розумну пораду. «Звичаi у цих французiв менi зовсiм не вiдомi, – мiркував вiн, – i якщо хтось не вiзьметься мною керувати, я, чого доброго, знову попаду в тюрму та ще й позбудуся коня».

– Насамперед, лебедику, – сказала маркiтантка, все бiльше проймаючись до нього симпатiею, – насамперед признайся, що тобi нема ще й двадцяти одного року.

Тобi десь од сили сiмнадцять.

То була правда, i Фабрiцiо залюбки визнав ii.

– Виходить, ти ще навiть не рекрут i ладен важити головою лише задля гарних очей твоеi капiтаншi. Сто чортiв, i вона не прогадала! Так ось, якщо в тебе залишилося трошки золотих кружалець iз тих, що вона тобi подарувала, ти мусиш передусiм купити iншого коня. Дивись, як твоя шкапа стриже вухами, тiльки-но гармата ревне ближче: це селянський кiнь, через нього, скоро потрапиш на передову, тебе вб'ють.

Стривай, бачиш оно-но, над живоплотом, бiлий димок? Це, хлопче, палять iз рушниць. Отож готуйся; як засвистять кулi, душа твоя майне в п'яти. Поки е час, попоiж, пiдкрiпися.

Фабрiцiо послухався i дав маркiтантцi наполеондора, попрохавши взяти з нього, скiльки належить.

– Отакоi! Дивитися на тебе жаль! – вигукнула жiнка. – Дурненький! Не вмiе навiть грошей витрачати. Треба було б тебе провчити.

Ось покладу до кишенi твою монету та як чкурну своею Красунею. Попробуй наздогнати своею шкапою! Що б ти робив, недотепо, якби я погнала щосили! Знай: коли ревуть гармати, золота нiкому не показуй. Ось тримай здачу – вiсiмнадцять франкiв п'ятдесят сантимiв. Снiданок твiй коштуе тiльки тридцять су.[84 - Сантим – дрiбна мiдна французька монета; су – дрiбна мiдна i срiбна французька монета.] А коней тут незабаром можна буде купити скiльки заманеться.