Пармський монастир

Я, так би мовити, влiз у його шкуру, хоча цього нiтрохи не хотiв i нiяк не передбачав. Тут пахне тюрмою!.. Прикмета цiлком ясна. Менi доведеться довго поневiрятись за гратами».

Не минуло й години пiсля розлуки Фабрiцiо з його рятiвницею, як линув дощ та такий рясний, що свiжоспечений гусар ледве витягував з болота ноги в чоботиськах, явно не на його мiру. Зустрiвши селянина верхи на сухоребрiй конячинi, вiн купив у хазяiна цю шкапу, домовляючись на мигах, бо пам'ятав пораду тюремницi говорити якнайменше через чужоземну вимову.

Того дня армiя, здобувши перемогу пiд Лiньi,[80 - Лiньi – село в Бельгii бiля Брюсселя, де 16 червня 1815 р. Наполеон здобув перемогу над прусськими вiйськами, очолюваними Блюхером.] марширувала на Брюссель, це було напередоднi битви пiд Ватерлоо,[81 - Битва пiд Ватерлоо за 17 км вiд Брюсселя, де було розбито наполеонiвську армiю, вiдбулася 18 червня 1815 р.] iдучи пiд безперервною зливою, близько полудня Фабрiцiо почув гуркiт гармат. На радощах вiн одразу забув про довгi й тоскнi хвилини розпачу, пережитi в несправедливому ув'язненнi.

Їхав вiн, поки смеркло, i, навчений гiрким досвiдом, вирiшив заночувати в селянськiй хатинцi, що стояла обiч дороги. Господар побивався, запевняв, що в нього все позабирали. Фабрiцiо дав йому екю, i в господi зразу знайшовся овес. «Юнь у мене нiкудишнiй, – думав Фабрiцiо, – але якийсь писар ще зазiхне на нього». І вiн уклався спати в стайнi, поряд з жолобом. Назавтра, за годину до свiтання, Фабрiцiо вже iхав шляхом i, лагiдно поплескуючи шкапу, зумiв пустити ii трюхом. Близько п'ятоi[82 - Близько п'ятоi… – у Стендаля неточнiсть, битва пiд Ватерлоо почалася о пiв на дванадцяту.] вiн почув канонаду: починалась битва пiд Ватерлоо.

Роздiл третiй

Незабаром Фабрiцiо трапились маркiтантки,[83 - Маркiтантка – торговка, яка йшла за армiею пiд час вiйськового походу.] i велика вдячнiсть, яку вiн вiдчував до тюремницi з мiстечка Б., спонукала його звернутись до них. Вiн запитав однiеi, де йому шукати четвертий гусарський полк, в якому вiн служить.

– А ти б лiпше не поспiшав, лебедику! – вiдповiла маркiтантка, зворушена блiдiстю й гарними очима Фабрiцiо. – Бiй сьогоднi буде запеклий, а подивитись на твою ручку: де вже тобi шаблею рубати! Якби ти мав рушницю, ще сяк-так, бабахкав би з неi нарiвнi з усiма.

Ця порада не сподобалась Фабрiцiо, вiн ударив коня, але хоч як поганяв його, так i не випередив маркiтантського воза. Вряди-годи гармати нiби ревiли ближче, i тодi рев заважав розмовi.