Пармський монастир

Простота цього чоловiка, на загальну думку, першого iталiйського дипломата, приемно вразила графиню, вона побачила в ньому якийсь чар. До того ж вiн говорив гарно й палко, тому ii не образило, що на один вечiр йому спала охота вдавати з себе закоханого, вона гадала, що цим усе й обмежиться.

Одначе то був великий i дуже небезпечний крок. На щастя, для мiнiстра, розбещеного успiхами в пармських дам, графиня щойно прибула з Грiанти, де ii розум нiби застиг од нудьги сiльського життя. Там було не до жартiв, i вишуканiсть свiтського життя здавалася iй якоюсь чудесною новизною.

Вона не була схильна смiятися з будь-чого, навiть iз сором'язливого сорокап'ятирiчного закоханого. А через тиждень графовi зальоти могли б зустрiти зовсiм iнший прийом.

В Ла Скала з вiзитом у сусiдню ложу приходять не бiльше, нiж на двадцять хвилин, – такий тут звичай. Граф цiлий вечiр провiв у ложi, де мав щастя зустрiти панi П'етранера. «Ця жiнка, – думав вiн, – вернула менi всi шаленства молодостi!» Але вiн вiдчував, що це небезпечно.

«Може, менi вибачать цю дурницю через мое становище всемогутнього пашi, який пануе за сорок лье звiдси. Адже в Пармi така нудьга!» Одначе кожну чверть години вiн давав собi слово негайно пiти.

– Признаюся, синьйоро, – зi смiхом казав вiн графинi, – в Пармi я помираю вiд нудьги i тому менi не грiшно тiшитися радiстю, коли вона зустрiчаеться на моему шляху. Отож дозвольте менi на один лише вечiр, без усяких розрахункiв на майбутне, виступити перед вами в ролi закоханого.

На жаль, через кiлька днiв я буду так далеко вiд цiеi ложi, де забуваю всi прикрощi i навiть, як ви слушно зауважили, всi правила пристойностi.

Через тиждень пiсля цього неймовiрно довгого вiзиту в ложi Ла Скала i пiсля низки дрiбних подiй, розповiдь про якi обтяжила б цей роман, граф Моска вже безтямно закохався, а графиня стала думати, що вiк – не завада, якщо людина тобi подобаеться. В такому настроi вони й розлучилися, коли Моску через кур'ера викликали до Парми.

Принц, очевидно, без свого мiнiстра потерпав вiд страху. Графиня повернулась до Грiанти; чудовий цей куточок здавався iй тепер пусткою, бо його вже не прикрашала уява. «Невже я прихилилася душею до цього чоловiка?» – питала вона себе.

Моска написав iй, цiлком щиро запевняючи в тому, що розлука вiдiбрала в нього предмет усiх його думок. Листи його були цiкавi й дiстали добрий прийом.