Пармський монастир

Авжеж, – пiдказувало йому розпалене ревнощами серце, – iнакше годi пояснити цю покiрну готовнiсть животiти в селi i щодня з огидою бачити за кожною трапезою страхiтливу фiзiономiю маркiза дель Донго i ницу блiду личину Асканьо, – маркезiно ще паскуднiший за татуся!.. Ну, гаразд, послужу iй вiрою i правдою. Принаймнi матиму втiху дивитися на неi в театрi не лише в лорнет».

Канонiк Борда пояснив дамам дуже докладно, як стоять справи. В душi Бiндер ставиться до них добре. Вiн дуже радий, що Фабрiцiо утiк, перш нiж надiйшла вказiвка з Вiдня.

Вирiшувати своею владою барон не мае права: в цiй справi, як i в кожнiй iншiй, вiн чекае розпорядження. Точнi копii всiх донесень вiн щодня надсилае до Вiдня й чекае наказiв.

У цьому добровiльному вигнаннi в Романьяно Фабрiцiо треба:

1. Неодмiнно щодня ходити на месу, взяти собi за сповiдника людину спритну i вiддану монархii i на сповiдi висловлювати лише добромиснi почуття.

2. Не водитися нi з ким, хто мае славу дуже розумного, i принагiдно говорити з жахом про бунти як про дii зовсiм не припустимi.

3. Не вiдвiдувати кав'ярень, не читати газет, окрiм двох офiцiйних листкiв – турiнського та мiланського, i взагалi виявляти нехiть до читання, а надто не читати нiяких книжок, виданих пiсля 1790 року, на виняток заслуговують лише романи Вальтера Скотта.[115 - Тобто не читати книжок, позначених впливом революцiйних iдей. Романи великого англiйського письменника, творця европейського iсторичного роману Вальтера Скотта (1771–1832) названо як виняток через iхню вiддалену вiд сучасностi тематику або ж через консервативнi полiтичнi погляди Скотта.

Але на той час iх ще не було перекладено iталiйською мовою.]

– Нарештi, – додав канонiк не без ущипливостi, – йому треба вiдкрито впадати коло якоiсь мiсцевоi кралi, звiсно, дворянки. Це доведе, що вiн не вирiзняеться понурою й бентежною вдачею, властивою майбутнiм конспiраторам.

Перед сном графиня й маркiза понаписували Фабрiцiо довгi листи, i обидвi iз зворушливою запопадливiстю передали йому всi канонiковi поради.

Пошитися в конспiратори Фабрiцiо не мав нiякоi охоти: вiн любив Наполеона i, правом дворянина, вважав, що народився для того, щоб жити щасливiше за iнших. Буржуа здавались йому смiшними. Вiдтодi, як його забрали з колегii, вiн не розгорнув жодноi книжки, та й у колегii читав лише лiтературу, видану в обробцi езуiтiв.