Пармський монастир

Вiн оселився пiд Романьяно в пишному палацi, одному з шедеврiв славетного архiтектора Сан-Мiкелi,[116 - Сан-Мiкелi Мiкеле (1484–1549) – iталiйський архiтектор i iнженер, будував фортецi навколо Парми.] але цi чудовi апартаменти стояли пусткою вже тридцять рокiв, тому там протiкали всi стелi й не зачинялося жодне вiкно. Не церемонячись, Фабрiцiо взяв в управителя коней i цiлi днi iздив верхи. Вiн нi з ким не розмовляв i все думав. Порада пiдшукати собi полюбовницю в родинi якогось запеклого роялiста здалася йому цiкавою, тож вiн так i зробив.

Сповiдником обрав молодого священика, iнтригана, який пнувся в епископи (як духiвник Шпiльберга[117 - Духiвник Шпiльберга – маються на увазi спогади Андрiана, в яких розповiдаеться про капелана фортецi Шпiльберг у Моравii (територiя нинiшньоi Чехословаччини), котрий за виконання провокаторськоi ролi при в'язнях став епископом. В авторськiй примiтцi спогади Андрiана порiвняно з творами великого римського iсторика-республiканця Публiя Корнелiя Тацiта (бл. 58 – 117).]).[118 - Дивись цiкавi мемуари мосье Андрiана, вони втiшнi, як казка, i залишаться дли нащадкiв, як Тацiт (Прим. автора).] А проте вiн ходив пiшки за три лье, аби лише в непроникнiй, як йому, здавалося, таемницi читати «Констiтюсьйонель»[119 - «Констiтюсьйонель» – французька лiберальна газета, заснована 1815 p., опозицiйна до монархи Бурбонiв.] – цю газету вiн вважав вiдкриттям. «Це так само гарно, як Альф'ерi[120 - Альф'ерi Вiтторiо (1749–1803) – видатний iталiйський поет i драматург, борець проти тиранii. ] i Данте![121 - Данте Алiг'ерi (1265–1321) – великий iталiйський поет, автор вiдомоi поеми «Божественна комедiя».]» – любив вiн вигукувати. Фабрiцiо мав одну рису, властиву французькiй молодi: до свого улюбленого коня та улюбленоi газети вiн ставився серйознiше, нiж до добромисноi коханки. Але в цiй щирiй i твердiй душi ще не було намiру наслiдувати iнших, тим-то вiн не зумiв здобути друзiв у товариствi маленького мiстечка Романьяно. Його простоту називали пихою i не знали, що й думати про його вдачу. «Це молодший син, скривджений тим, що вiн не старший», – вiдгукувався про нього кюре.[122 - Кюре – сiльський священик.]

Роздiл шостий

Визнаемо щиро: ревнощi канонiка Борди були небезпiдставнi. Графинi П'етранера Фабрiцiо пiсля повернення з Францii здався прегарним незнайомцем, якого вона колись добре знала.