По цей бік Потойбіччя: запрошення до майбутньої філософії спільності

При цьому вимагачам толерантностi для себе глибоко байдуже те враження, яке вони справляють на тих, вiд кого вимагаеться терпимiсть: «Навiть якщо те, що ми робимо, активно насаджуемо й пропагуемо вам огидно, ви все одно зобов’язанi ставитись до нас толерантно», – саме таким за своею суттю е iхнiй категоричний iмператив.

Що ж до тих, вiд кого вимагаеться терпляче ставлення до тих, хто його для себе вимагае, то по вiдношенню до них толерантнiсть (терпимiсть) е насильство, тiльки, на вiдмiну вiд насильства над iншим, здiйснюватись воно мае над самим собою через примус самого себе терпiти те, що викликае стiйку, тривку, перманентну, безперервну, постiйну вiдразу.

Недарма Мартiн Бубер визначив толерантнiсть як холодну «ввiчливiсть без розумiння» [15; с.

Отже, за своею суттю логiка толерантностi – як з боку тих, хто вимагае ii для себе, так i з боку тих, вiд кого вона вимагаеться, е логiкою байдужостi. Побудована вона на доволi простому силогiзмi (грец. ???????????, вiд ???????????? – мiркую, роблю висновок: дедуктивний умовивiд, у якому з двох суджень, що називаються засновками, одержують зумовлене ними трете судження – висновок): тi, хто не з нами, не обов’язково е тими, хто проти нас; тi, хто не проти нас, можуть бути просто байдужими до нас; отже, для того, щоб тi, хто не з нами, були б не проти нас, а просто байдужими до нас, ми маемо бути просто байдужими до них.

Для суспiльства ця логiка аж нiяк не е анi безневинною, анi не-небезпечною: встановлення ii гегемонii означае вимогу толерантного ставлення до будь-кого особливого, байдуже до того, в чому саме полягае його особливiсть: чи то – в його нудизмi; чи то – в ексбiцiонiзмi; чи то – в гомосексуалiзмi; чи то – в педофiлii, чи то – в геронтофiлii, чи то – в некрофiлii, чи то – в зоофiлii; чи то – в мазохизмi; чи то – в садизмi; чи то – в расизмi; чи то – в фашизмi; чи то – в нацизмi, тощо.