Чорна рада

– Іванця! – аж скрикнули всi у одно слово.

– Нi вже його тепер нiхто не зове Іванцем, – додав божий чоловiк, – тепер уже вiн Іван Мартинович Брюховецький.

– Сила небесная! – закричав, ухопившись за голову, Шрам. – Так се його зовуть запорожцi гетьманом?

– Його, панотче, його самого!

– Боже правий, боже правий! – сказав Василь Невольник, – переведеться ж, видно, нi на що славне Запорожже, коли такi гетьмани настали!

А Черевань тiлько смiявся:

– Га-га-га! Оце так, бгатцi, що штука! І вi снi такого дива не снилось нiкому!

– Братте мое миле! – рече тодi полковник Шрам.

 – Тяжко моему серцю! Не здолаю бiльш од вас таiтись! Їду я не в Киiв, а в Переяслав, до Сомка-гетьмана; а iду от чого. Украiну розiдрали надиос: одну часть, через недоляшка Тетерю, незабаром вiзьмуть у своi лапи ляхи, а друга сама iю собi перевернеться кат знае на що. Я думав, що Сомко вже твердо сiв на гетьманствi, – а в нього душа щира, козацька, так мiркував я, що якраз пiдiйму його з усiма полками на Тетерю, да й привернем усю Украiну до одноi булави. Гiркоi пiднiс ти моему серцю, божий чоловiче, да ще, може, як-небудь дiло на лад повернеться, iдьмо за мною на той бiк: тебе казаки поважають, твоеi ради послухають…

– Нi, панотче, – перебив його кобзар, – не слiд менi встрявати до тii заверюхи.

Не нам те знати,

Не нам про те, за те раховати:

Наше дiло боговi молитись,

Спасителю хреститись.

А бiльш, – каже, – менi не по нутру ота мiзерная пиха, що розвелась усюди по Гетьманщинi.

Почали значнi козаки жити на лядський кшталт iз великоi розкошi. І вже байдуже iм тепер старосвiтськii спiви, що й людям у подобу, i богу не противнi: держать коло себе хлопцiв iз бандурками, що тiлько й знають рiзати до танцiв. Дух мiй не терпить сього!.. І наша темна старчота, ради тiеi ледащицi-горiлки, бринчить iм на кобзах усячину. Забули й страх божий. Уже ж ти не бачиш нiчого, уже тебе наче взято iз сього свiту: так чого ж тобi вертатись до-грiхiв людських? Умудрив господь твою слiпоту, то спiвай же добрим людям, не прогнiвляючи господа; так спiвай, щоб чоловiк на добре, а не на зле почувся!

– Бгатцi! – сказав Черевань.

 – От я почувсь на добре. Ходiмо лиш до хати. Там нам дадуть таких вареникiв, що всяке горе на душi одлигнс. Годi вже вам гуторити про своi смутки. Я радуюсь, що господь послав менi таких гостей, а ви тiлько охаете та стогнете. Не засмучайте моеi гостини, забудьте своi гiркii думи хоч па сьогоднiшнiй вечiр.