Чорна рада

Било козацтво в ту вiйну на те, що або пан, або пропав, то не кожен писався власним прiзвищем.

От же минули, мов короткi свята, десять рiк Хмельниччини. Вже й сини Шрамовi пiдросли i допомагали батьковi у походах. Двое полягло пiд Смоленським; оставсь тiлько Петро. Іще таки й пiсля Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею; далi, почуваючись, що вже не служить сила, зложив з себе полковництво, постригсь у попи да й почав служити боговi. Сина посилав до вiйськового обозу, а сам знав одну церкву.

«Вже, – думав, – Украiна ляхам за себе оддячила, недоляшкiв вигнала, унiю стерла, жидову передушила. Тепер нехай, – каже, – живе громадським розумом».

Коли ж дивиться, аж iзнов не гаразд починаеться на Вкраiнi. Свари да чвари, i вже гетьманською булавою почали гратись, мов цiпком. Повернулось у старого серце, як почув, що козацька кров iллеться понад Днiпром через Виговського i через навiженого Юруся Хмельниченка, що одержав пiсля його гетьманованне; а як досталась од Юруся булава Тетерi, то вiн аж за голову вхопився.

Чи молиться, чи божу службу служить, – одно в його на думцi: що ось погибне Украiна од сього недруга отчизного i похлiбцi лядського. Було, чи вийде серед церкви з наукою, то все одно мирянам править: «Блюдiтеся, да не порабощеннi будете; стережiтеся, щоб не дано вас iзнов ляхам на поталу!»

Як же вмер паволоцький полковник, що послi Шрама уряд держав, да зiйшлась рада, щоб нового полковника вибрати, вiн вийшов серед ради у попiвськiй рясi да й каже:

– Дiти моi! Наступае страшна година: перехрестить, мабуть, нас господь iзнов огнем да мечем.

Треба нам тепер такого полковника, щоб знав, де вовк, а де лисиця. Послужив я православному християнству з батьком Хмельницьким, послужу вам, дiтки, ще й тепер, коли буде на те ваша воля.

Як почула ж се рада, то так i загула од радостi. Зараз окрили Шрама шапками, вiйськовими корогвами, дали йому до рук полковницькi клейноди, вдарили з гармат, да й став панотець Шрам полковником.

Тетеря аж здригнувся, як почув про таке диво. Що б то робити? Да нiчого не змiг, бо так велось у ту старосвiтщину, що рада була старша од гетьмана. Мусiв Тетеря прислати Шрамовi унiверсал на полковництво. Обидва ж вони полiтикуються, подарунками обсилаються, а нишком один на одного чигають.