Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників

Недвига придержав.

Брат здоiв молока i пустив ii. Вовчиця оглянулась i каже:

– Спасибi тобi, хлопче-молодче, що ти мене пускаеш. Я думала, що ти мене з свiту згубиш. Дарую тобi за це вовченя.

І наказуе тому вовчатi:

– Служи ти цьому чоловiковi так, як батьковi.

От вiн i йде. То було в нього двое собак, а тепер i трете, вовченя, бiжить за ним.

Вгледiла сестра з змiем, що за братом бiжить трое собак, а змiй i каже:

– Ото лихо, ще й третього сторожа собi добув. Вiзьми ж ти ще гiрше занедужай i попроси молока медвежого, то там його розiрвуть непремiнно.

От змiй перекинувся голкою, вона взяла застромила ii в стiну. Злiз брат з коня, а собаки та вовк до хати та так пнуться на стiну до тiеi голки. А сестра й каже:

– Навiщо ти тих собак держиш, вони менi спокою не дають!

Вiн крикнув – собаки й посiдали. А сестра каже:

– Снилось менi, братику, що коли б ти дiстав менi ще ведмежого молока, то я б напилась та й одужала.

– То й дiстану, – каже вiн. Переночував, сiв на коня та й поiхав.

Приiжджае знов в чагарець; тут зараз i схопилась медведиця. Протиус догнав, Недвига придержав. Здоiв ii брат та й пускае. Медведиця й каже:

– Спасибi тобi, хлопче-молодче, за те, що ти пустив мене. Дарую тобi медведча. – А до медведчати каже: – Слухай його, як свого батька.

Їде брат додому, i вгледiли сестра з змiем, що вже четверо за ним. Змiй i каже:

– Попроси в нього лисичого молока, то вiн як поiде, то звiрi його й з'iдять.

А сам перекинувся голкою, вона й застромила в стiну ще вище, щоб собаки не дiстали.

Брат злiз з коня, собаки знов кинулись до хати та так i пнуться на стiну. Сестра розплакалась:

– Нащо ти так багато собак держиш!

Брат крикнув, вони посiдали. А сестра знов свое:

– Снилось менi, братику, що якби ти дiстав менi ще лисичого молока, то я б одужала.

– То й дiстану, – каже брат.

От лягае вiн спати. Недвига примостився в його головах, Протиус у ногах, а вовчок i медведик по боках. Переночував брат, вранцi сiв на коня, забрав своiх звiрiв i поiхав.

Приiжджае до чагарця; вибiга лисиця. Протиус догнав. Недвига придержав. Брат видоiв ii i пускае. А лисиця й каже:

– Спасибi тобi, хлопче-молодче, що ти мене пускаеш. Я думала, що ти мене розiрвеш своiми собаками. За те дарую тобi лисиченя. – А лисиченятi каже: – Слухай його, як рiдного батька.

Їде брат додому. Угледiв змiй, що вiн добув собi ще п'ятого сторожа, а сам i не пропав, та аж зубами скрегоче.