Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників

– Вiзьми, – каже вiн, – занедужай ще гiрше i скажи: снилось менi, братику, що десь в iншому царствi е такий кабан, що носом оре, вухами сiе, а хвостом волочить. І е там такий млин на дванадцять каменiв, що само й мелеться, само й насипаеться, само одгортаеться, само i в мiшки набиваеться. То якби ти дiстав з-пiд тих дванадцяти каменiв борошна, то я б спекла собi коржа з того борошна i одужала б.

Брат розсердився i каже:

– Не сестра ти менi, а ворог!

А вона:

– Чи ж можу я тобi бути ворогом, коли нас тiльки двое на чужинi?

Повiрив брат, знову сiв на коня, забрав свою сторожу i поiхав.

Приiжджае туди, до кабана i до того млина, що казала. Прив'язав коня i йде в млин. А там дванадцять каменiв i дванадцять дверей. І такi тi дверi, що самi одчиняються i самi зачиняються.

Взяв вiн з-пiд першого каменя борошна, пiшов у другi дверi, а дверi й зачинили його звiрiв. Ото як пройшов вiн усi дверi, вийшов надвiр, аж бачить: звiрiв нема. Вiн свистiв-свистiв, чуе, що вони десь виють, але не вибiгають.

Заплакав вiн, сiв на свого коня i поiхав додому. Приiжджае, а сестра його гуляе з змiем. Тiльки що брат входить у хату, а змiй i каже:

– Ну, журився я за м'ясом, а м'ясо само йде.

Велять братовi рубати дрова та наставлять окрiп, щоб його зварить та з'iсти. От вiн рубае дрова, а сорока прилiта та й каже:

– Загайся, хлопче-молодче, загайся, бо вже твоi звiрi прогризлись крiзь двое дверей.

От вiн поналивав у казани води й розтоплюе. А дров нарубав гнилих, вони пiдсохнуть трохи i займуться.

А вiн вiзьме прихлюпне водою, щоб не так горiли, та й вийде надвiр. Сорока й каже:

– Ей, загайся, хлопче-молодче, загайся, бо вже твоi звiрi прогризлись крiзь четверо дверей.

От як ввiйде вiн до хати, то змiй i каже:

– Ей, не згоден ти й окропу нагрiти! – Та сам вiзьме кочергу, поштовха, – вони й займуться. А брат вiзьме та й прихлюпне водою, i дрова знов помалу горять. Вийшов вiн знов надвiр, нiби за дровами, а сорока й каже йому:

– Ей, загайся, хлопче-молодче, загайся, бо вже твоi звiрi крiзь десятеро дверей прогризлись.

А брат набере якнайгнилiших дров та й вкине в пiч, щоб не так горiли. От уже й казани начинають закипати. Знов вийшов вiн надвiр, нiбито по дрова. А сорока й каже:

– Ей, загайся, хлопче-молодче, загайся, бо вже твоi звiрi прогризли усi дверi i спочивають.

От уже закипiли тi окропи, вiн i каже до змiя:

– Зятю мiй милий, зятю мiй любий, дозволь менi перед смертю на дерево вилiзти та з бiлим свiтом попрощатися.