Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників

– Ну, лiзь, – каже змiй.

От полiз брат на явiр, i нi одноi гiлки не пропускае, все на кожну ступае, щоб тiльки загаятись хоч трохи. Вилiз аж на самий верх. Прилiтае сорока:

– Ей, загайся, хлопче-молодче, загайся, бо от-от прибiжать твоi звiрi.

А змiй вибiга з хати та й кричить:

– Доки ти сидiтимеш там, злазь, бо вже в мене терпцю немае!

Став злазити брат назад, та все на кожну гiлку ступае, щоб загаяти час. От став вiн уже не останню гiлку та й хоче додолу скочить, коли це звiрi його – неначе що загуло – прибiгли й стали круг нього.

А вiн тодi скiк на землю та й гукае радiсний на змiя:

– А йди лиш, любий зятю, може, я вже й готовий!

Змiй вийшов, а вiн до звiрiв:

– Вовчук! Медведчук! Протиус! Недвига! Берiть його!..

Звiрi як кинулись – i розiрвали в шматки.

Зараз вiн взяв труп склав, спалив, а лисичка хвостом змела, винесла в поле та й розвiяла. А як змiя розривали, то сестра вхопила зуб його та й сховала.

От брат i каже:

– Коли ти, сестро, така, то зоставайся собi тут, а я поiду в iнший край.

Взяв зробив два цебра, повiсив на яворi i сказав iй:

– Оце, сестро, як будеш ти плакати по менi, то оцей буде повен слiз. А як будеш плакати по змiевi, то оцей буде повен кровi.

Сiв собi на коня, забрав своiх вiрних друзiв та й поiхав. Приiжджае вiн в один город та й узнае, що в тому городi е криниця i в нiй сидить змiй з дванадцятьма головами. Як iдуть люди по воду, то й ведуть одну дiвчину. Змiй з'iсть ii, а вони наберуть собi води, бо iнакше не можна. Того дня настала черга царевi вести свою дочку.

От хлопець-молодець i каже:

– Я можу побiдити отого змiя.

– Як побiдиш його, – кажуть люди, – то цар обiцяв вiддати свою дочку ще й половину царства.

Ну, ведуть ту царiвну, а за нею й хлопця-молодця ведуть, а за ним iдуть його звiрi i кiнь. Привели ту царiвну, таку убрану. Тут змiй тiльки що виткнувся, щоб з'iсти ii, а хлопець-молодець i каже:

– Меч-самосiч, рубай його! Вовчук, медведчук, Протиус, Недвига, берiть його!

Тут той меч-самосiч сiче, а звiрi рвуть.

І розiрвали його зовсiм. Взяли труп, склали, спалили, а лисичка хвостиком змела попiл i розвiяла. Дякують люди йому, що вода стала свободна. А царiвна дала йому перстень.

От iдуть вони до царського палацу, а дорога далека була, вiн притомився, лiг на травi, царiвна ськае йому в головi. А лакей прийшов, одв'язав той меч-самосiч од торокiв та й каже:

– Меч-самосiч, сiчи його!

Той меч i посiк його на маленькi шматочки. А звiрi поснули й не чули.