Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників

І викопав дуже багато грошей.

Як настав день, брати набрали два мiшки грошей i кажуть Івановi:

– Будь тут. Ми вiднесемо додому i повернемось по решту.

А як iшли додому, порадилися, що по дурного не прийдуть, бо вiн може комусь похвалятися про грошi, та можуть iх засудити, що когось пограбували.

А Іван сидить собi пiд дубом i далi копае. Викопав вiн собi золоту шаблю i дубельтiвку. Озброiвся i йде шукати друзiв, бо братiв як нема, так нема.

Надбiг назустрiч вовк, а Іван цiлиться в нього:

– Не убивай мене, – проситься вовк.

– Як будеш моiм другом, то не вб'ю.

– Буду твоiм другом.

Ідуть вони з вовком, а надбiгае лис. Прицiлився Іван.

– Не стрiляй, Іване, – проситься лис.

– Якщо будеш нашим другом, то ходи з нами.

– Пiду з вами.

Далi зустрiли вони ведмедя.

– Якщо будеш нашим другом, то живим будеш, а нi – вiд кулi ляжеш.

– Рахуйте мене своiм другом.

Зустрiли ще зайця. Вирiшили убити його та пообiдати.

– Не убивайте, – проситься заець.

 – Я вам ще не раз у пригодi стану.

Стали вони жити в лiсi. Заець пасеться, а ведмiдь, вовк та лис на полювання ходять. Зловлять яку звiрину – Івановi несуть, а вiн уже дiлить усiм порiвну. Але надокучило йому таке життя i каже побратимам:

– Чого нам жити у лiсi, коли у селi набагато веселiше?

Прийшли вони до якогось села чи мiста, а там чорнi фани скрiзь висять. Захотiв Іван води напитися i зайшов до однiеi хати. Кажуть йому:

– Нема води. Дванадцятиголовий змiй усi криницi висушив, а в однiй, де е вода, – сам сидить.

Щодня йому за воду треба давати молоду дiвчину. Сьогоднi прийшла черга до царськоi дочки. Тому i чорнi фани повсюдно. Сказав цар – хто врятуе дочку, той стане на його мiсце.

Каже Іван:

– Якi ви, люди, дурнi, бо трохи i я нерозумний. Але покажiть менi, у якiй криницi змiй, i я цареву дочку врятую.

Привели люди Івана з побратимами до криницi i чекають, коли царева донька приiде. Нарештi привiз ii, залляту сльозами, мiнiстр.

Стала вона над криницею, а Іван каже:

– Царiвно, я тебе врятую.

– Якщо мене врятуеш, стану твоею дружиною.

Наступила хвилина обiду. Прокинувся змiй, пiднiмае своiх дванадцять голiв.

– Де мiй обiд?

– Пообiдаеш ти сьогоднi раз i навiки, – каже Іван.

І почав змiевi голови рубати. Вiдрубае одну, а вона знову приростае.

Гукае Іван:

– Бий, ведмедю, ями! Носи, вовче, голови, а ти, лисе, загрiбай.