Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників

Минае так день, другий. А на третiй день найстарший брат заглянув через вiкно до хати i побачив Івана за дивною роботою. Вiрив очам i не вiрив, та й побiг щодуху до середущого брата:

– Ходи, брате, щось тобi покажу.

Прибiгли обидва, подивилися, i середущий брат думае вголос:

– Що нам зробити, аби цi грошi забрати?

– Заведемо його у темний лiс i там залишимо, – радить старший.

Як надумали, так i роблять. Зайшли до наймолодшого брата i почали манити його до лiсу:

– Ходи, брате, там ще бiльше грошей наберемо.

А Іван мав ще залiзну ступу, яку колись батько змайстрував. Вiн батька не пам'ятав i гадав, що це батькова ложка. Боiться вiн залишати ступу вдома, щоб хто не вкрав, i тягне ii за собою до лiсу.

Зайшли в дрiмучий лiс, водять брати Івана й думають, що вiн десь вiдстане, а вони втечуть. Та Іван тягне за собою ступу i – нi кроку вiд них. Ходили-бродили, аж настала нiч. Напав страх на старших братiв. Радяться, де ночувати. Каже Іван:

– Лiзьмо на дуба.

Знайшли вони старого високого дуба i полiзли.

Старшим братам добре, бо вони голiруч, а Іван поки витяг свою ступу, то й пiвнiч прийшла.

Чують – хтось iде лiсом. А то йшли розбiйники. Прийшли i розсiдаються просто пiд тим дубом. Вогонь розiклали i вечерю готують. Поки варилося, грошi порахували i пiд дубом закопали.

Запахла вечеря, а Іван шепоче:

– Браття, я хочу iсти.

– Тихше. Що будеш iсти?

– Я маю пляшку молока.

Почав пити, а потiм каже:

– У них вечеря скоро буде. Лiпше виллю на них це молоко, а вони подумають, що це чарiвний дощ, повтiкають.

Іван почав лити молоко просто на якогось розбiйника. А той розбiйник був циган. Виставив язика, лиже молоко i примовляе:

– Ой, який солоденький дощик iде!

Розсердився Іван:

– Браття, я кидаю татову ложку!

– Йой, не кидай, Іване, бо погубиш нас! – просять брати.

Не послухався Іван, як кине ступу, як почала вона трощити гiлля, гримiти-дзвенiти, розбiйники налякалися, покинули вечерю i – втiкати. Та ступа якраз захопила циганову ногу.

Пошкандибав циган, а Іван – на землю, пiймав цигана, вiдтяв йому кiнчик язика i вiдпустив. Циган наздоганяе розбiйникiв, кричить: «Чекайте!» А в нього виходить так, що розбiйникам здаеться: «Тiкайте!» Чешуть розбiйники, аж у вухах свистить.

Іван собi сiдае коло кашi й гукае братам:

– Досить вам на дубi сидiти! Ходiть вечеряти.

Але брати бояться злiзти.

– Та чого боiтеся? Я маю татову ложку.

Злiзли таки брати, сiли коло вечерi, а Іван копае яму пiд дубом.