Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників

Прилетять двое дiвчат, скинуть крила й поскачуть у воду. Вiдтак прилетить ще одна, Калинка. Вона теж скине крила i, як пiде у воду, ти вiзьми тi крила й заховай, ii сестри вiдлетять, а вона залишиться i гiрко заплаче. Буде обiцяти багато речей. Як тобi сподобаеться те, що вона казатиме, то кинь iй сорочку. А як схоче, аби вернув крила, то скажи, най присягне, що буде тобi вiрна все життя. Вона е дуже файна i дуже розумна. Далi сама скаже, що тобi робити.

Михайлик за все подякував i вирушив. Ішов сiм тижнiв i три днi й дiстався до одного великого озера.

На березi рiс корчик калини. Хлопець присiв там i чекае.

Раптом у повiтрi почувся шум крил – фах-фах – фах! То прилетiли двi дiвчини. Скинули крила i – у воду. Не минуло багато часу, як знову – фах-фах-фах! На березi сiла одна дiвчина, але така красна, що очi слiпнули вiд неi.

Це була Калинка. Вона пiрнула в озеро, а Михайлик вибрався зi сховища, узяв ii убрання i крила й сiв на них пiд калиною. Старшi сестри скупалися й замахали крильми. Потiм вийшла з води i Калинка.

Глип – а вiд убрання i слiду не лишилося. Вона гiрко заплакала i почала казати:

– Як старий вiддасть мое убрання, то буде менi за рiдного тата; як чоловiк середнього вiку – стане моiм братом, а як то буде хлопець – вiддамся за нього.

Михайлик обiзвався з-за корча:

– На тобi убрання i будь моею жiнкою!

Калинка попросила:

– Вiддай менi й крила.

А Михайлик каже:

– Не дам, доки ти не поклянешся, що будеш менi вiрна все життя.

Дiвчина вiдповiла:

– Клянуся, що я буду тобi вiрною.

Як е хоч крапелька неправди у моiх словах, то най сканаю, як вiск.

Михайлик дав своiй жiнцi крила. Посiдали на траву, i вiн розповiв, куди йде й чому.

А вона сказала:

– Та я донька Дундулюка! Вiн украв мене вiд мого неня й мами разом iз колискою.

– Ти – мiй ворог?

– Нi, я – твоя жiнка. Будеш iти до мене ще сiм тижнiв i три днi. Потiм уздриш великий палац – там i живе Дундулюк з двома справжнiми доньками… Звiдти дев'ять-десять лiктiв до моеi хатки.

Калинка полетiла. Михайлик теж пустився у дорогу. Йшов сiм тижнiв i три днi й побачив високий палац Дундулюка. Пройшов iще дев'ятдесят лiктiв i побачив хатку своеi жiнки.

Калинка сказала:

– Тепер iди до Дундулюка, стань по праву руку i слухай його розказ. Вигадае для тебе дуже тяжку роботу, та не кажи, що ii не зробиш, бо тодi загинеш.

Михайлик пiшов у палац.

– Меш менi служити? – спитав Дундулюк.

– Так, я люблю роботу.

– То слухай сюди.