Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників

На пiвночi й на пiвднi видно двi гори. Вiзьми мотуззя, обв'яжи iх i перетягни – одну на схiд, а другу на захiд. Іди!

Хлопець узяв мотуззя i пiшов до гори. Обмотав ii з бiдою i почав тягти. А як звечорiло, пiшов до Калинки i розповiв iй про своi муки.

– Я зараз прийду, – сказала Калинка.

Вийшла надвiр, свиснула, i вмить збiглася Дундулюкова бранджа, яка ii любила.

– Чого тобi, Калинко?

– Запряжiться й перетягнiть гору з пiвночi на схiд, а ту, що на пiвднi, – на захiд. Але так, аби нiхто не чув.

Бранджа котячим кроком побiгла до гори i, як оком клiпнути, перетягла на схiд. І з другою горою зробила так, як було наказано.

Уранцi Михайлик сказав своему пановi:

– Я виконав твiй розказ.

– О-о, ти е моцний легiнь! – похвалив Дундулюк. – Тепер маеш висадити схiдну гору на захiдну. Йди!

Михайлик цiлий день ходив попiд гору, пiдкладав плече, моцувався, але вона дивилася на нього, як на мухарицю. Увечерi пiшов до Калинки i поскаржився на свою бiдну долю.

– Я зараз прийду, – мовила вона.

Вийшла надвiр i тихенько свиснула. Дундулюкова бранджа знову збiглася довкола:

– Чого тобi, Калинко?

– Тепер висадiть схiдну гору на захiдну.

Коли розвиднялося, перед палацом виросла висока гора, що заслонила усе небо.

Михайлик став перед Дундулюком:

– Я виконав твiй розказ.

Але пан розсердився:

– Ти, лайдаку, зробив так, аби в моiм палацi не було вдень свiтла? Ади, як темно через оту гору. Маеш зараз пiти за межу тридев'ятого царства i украсти мiсяць.

Покладеш його на гору, аби менi в палацi було видно. Як не вкрадеш – лiпше не вертайся.

Пiшов Михайлик до своеi жiнки i розповiв, що хоче Дундулюк. А вона зiтхнула:

– Не роби таке, бо люди вб'ють того, хто спробуе лишити iх у темрявi.

– А що маемо дiяти?

– Треба тiкати з цього царства.

Калинка взяла Михайлика за руку, i вийшли надвiр. Але коли виходили, одна ii сльоза упала в хатi, а друга – в сiнях, третя – на порозi. Калинка перекинулася у горлицю й сказала:

– Обнiми мене.

Вiн обняв ii, i полетiли.

Вранцi Дундулюк дивиться, а на горi мiсяця не видно. Вiн дуже розсердився. Покликав доньок i сказав:

– Приведiть менi сюди жiнку того хлопа.

Доньки пiшли до хатки й постукали в шибку:

– Ей, ти, нiхтолице, ходи до тата на вiдповiдь.

Сльоза, що впала в хатi, вiдказала:

– У мене болить голова, прийду завтра.

Доньки передали Дундулюковi цi слова.

– Най буде i завтра, – погодився вiн.