Твори

З полицi миси, миски й мисочки, i зеленi, й червонi, i жовтi, наче камiння дороге, викрашаються. Усе таке веселе в тiй хатi було, прибране, осяюще: i кужiль м'якого льону на жердцi, i чорний кожух на кiлку, i плетена колиска з дитинкою.

– Просимо до гурту! – привiтали мене i вклонились.

– Може б, поруч зо мною така краля засiдала, га? – каже Назар.

– Хiба ж ви тутечки найкращi, дядьку? – питаю. Сама озирнулась, аж той парубок уже тут, – з кутка на мене задивився, аж гаряче менi стало.

– А то ж нi? – каже Назар.

– Хiба поночi! – одмовила йому весело молодичка.

Славна була то жiночка, – звали Катрею: бiлявенька собi, трошки кирпатенька, очицi голубоцвiтовi, ясненькi, а сама кругленька i свiжа, як яблучко. У червоному очiпку, у зеленiй юпочцi баевiй. Смiшлива була й гордоватенька, а що вже шамкая! I говорить, i дiло робить, i дитину колише; то коло стола ii вишиванi рукава мають, то коло печi ii перстенi блискотять.

– Ну, ну! – каже iй Назар, – коли б оце не галушки, я б тобi одказав!..

Тут-бо саме Катря його поставила на стiл миску з галушками.

Назар моргнув на мене.

– Не грiх тому добре повечеряти, хто не обiдав!

XXIX

Катря хоч i говорить, i жартуе, а, здаеться, все чогось сумна i неспокiйна. Бабуся, сидячи за столом тихенько й величненько, якусь думку собi думала. Тiльки Назар пустуе та вигадуе, та регоче, поблискуючи перед каганцем зубами, а зуби, я ж кажу, як сметана! На того парубка я вже не дивилась.

– А що, пташечко, – питае в мене бабуся, – при молодiй панii давненько служиш?

– Яка вона гарна! – закинула молодичка.

– Поможеться, що гарна! – гукнув Назар, – коли дивиться так, що аж молоко кисне!

Бабуся зiтхнула важенько:

– Годi тобi, годi, Назаре!

– А наш пан такий звичайний, – заговорила молодичка, – вiн, мабуть, iзроду нiкого не скривдив.

– Дай йому, боже, i пару таку! – промовила бабуся.

– Як то тепереньки нам буде! – смутненько каже молодичка.

А я мовчу.

– Буде, як господь дасть, голубко, – каже бабуся.

– Ну, що буде, те й буде, – ми все перебудемо! – гукнув Назар. – А тепер – до галушок берiтесь. А ти, Прокопе, чому не йдеш? Панi тобi в око впала?.. Чи, може, ця краля?

Та й моргнув на мене.

– Нехай менi та панi й не сниться! – одмовив парубок, сiдаючи проти мене.