Лист незнайомої (збірник)

У нього всерединi все стиснулося, вiн перетворився на крижаний та колючий клубок злостi i сказав:

– Отже, менi все наснилося? Те, що вiдбувалося у коридорi, i ця гуля? І те, як ви вчора прогулювалися попiд ручку в мiсячному свiтлi, i те, як вiн хотiв повести тебе на темну бiчну стежку? Ти думаеш, я дам зачинити себе в кiмнатi, як мала дитина? Нi, я не такий дурний, як ви собi думаете. Я свое знаю.

І вiн подивився iй в очi. Їi воля зламалася, вона не витримала напруження – дивитися на таке спотворене люттю обличчя власноi дитини.

І стримуване роздратування прорвалося назовнi.

– Ти зараз же напишеш усе, як тобi сказано! Або…

– Або що?… – Його голос прозвучав нахабно i дзвiнко.

– Або я вiдшмагаю тебе, як малу дитину.

Едгар зробив крок до неi i зi злiстю розреготався.

І тут ii рука вдарила його в обличчя. Едгар скрикнув. І вiдреагував, як людина, яка тоне i вже не вiдчувае нiчого, а тiльки молотить довкола себе руками, в ii вухах гуде, перед очима розливаеться червоне марево.

Так само слiпо замолотив кулаками й вiн. І вiдчув, що молотить по чомусь м’якому, почув крик…

Цей крик змусив його отямитися. Вiн опанував себе i зрозумiв, що трапилося: вiн пiдняв руку на власну матiр. Його охопив жах, сором i панiчне бажання втекти звiдси свiт за очi, провалитися крiзь землю, забiгти кудись далеко, подалi звiдси, вiд цього погляду. Вiн кинувся у дверi i побiг сходами донизу, вискочив з готелю i помчав вулицею, далеко, ще далi, геть звiдси, нiби за ним гналася зграя псiв.

Першi висновки

Вiн добiг аж до лiсу, перш нiж зупинився. Його ноги так сильно тремтiли вiд страху i збудження, що довелося вхопитися за дерево, аби не впасти. Повiтря зi свистом виривалося з його грудей. За ним гнався жах вiд щойно скоеного, цей жах ухопив його за горло i трусив тiлом, немов у гарячцi. Що йому тепер робити? Куди тiкати? Бо вже навiть тут, у лiсi, зовсiм поряд, за чверть години ходи вiд готелю, його охопило вiдчуття покинутостi.

Вiдтодi, як вiн залишився сам, без допомоги, усе раптом почало здаватися iншим, ворожим i ненависним. Дерева, якi ще вчора по-братньому шелестiли довкола, раптом зiйшлися у непролазнi хащi, з яких вiяло темрявою i загрозою. А те, що попереду, мабуть, буде ще бiльш чужим i незнаним. Ця самотнiсть у великому незнайомому свiтi викликала у нього вiдчуття непритомностi. Нi, вiн ще не мiг витримати цього, ще не мiг залишитися з цим сам на сам.