Софія

У цьому вiцi – вона запам’ятала i вiдзначила, що саме в цьому вiцi – точно, як удари вежового годинника, як удари серця, – вона знаходилася на межi трансу, в очiкуваннi, коли мати зникне за димовою, чорного кольору, шовковою занавiскою. Тодi вона перебиралася через цiлий перевал речей, пiанiно i ще щось до великоi коричневоi шафи. Вона роздягалася, вiрнiше, знiмала лише трусики, лишаючись в однiй маечцi з рожевими бегемотиками та чебурашками, розставляла ноги i подовгу роздивлялася мiж ними.

Так тривало, поки через кiлька рокiв iй зробилося противно вiд виду своеi ж кицьки. Софiя дивилася на себе, як у глибокий колодязь, повний чистоi холодноi води. Мати, пiд музику, розпачливу i тупу, шастала кiмнатами, як завжди, в очiкуваннi чогось, i життя текло, як молоко, наповнене медом. Софiя всмоктувала його усiма фiбрами душi. Вона спостигала витягнутим собачим писком, гарним писком колi, на безкiнечну вервечку маминих коханцiв, виводок вiтчимiв, що при слушнiй нагодi робили усiлякi брутальностi i влазили до неi у труси. Дарма, що груди у Софii ще не виросли, але кицька пахла карамеллю i поросла цупкеньким волоссячком. Але й це не могло вивести ii iз звичного, близького до каталепсii, стану. Любов, кохання, пристрасть свистiла в головi Софii кольоровими прекрасними протягами, хоча дим ii дитинства, юностi i молодостi висiв на плечах тонким сiрим покривалом.

А у матерi в одну годину трiснуло, наче китайська, майже небесна порцеляна, ii злагоджене i безбiдне життя.

Ще пiсля смертi батька у неi лишилися кошти i на внукiв, з двома заводами, трьома фабриками i ще чимось… Для Софii це не мало нiякого значення. Проте мама ще була та штука: вона чомусь вирiшила, що щось ii чекае попереду. «Це в твоi-то п’ятдесят», – муркала сонно Софiя i зникала у темно-золотавих кiмнатах мороку своеi юностi. І навiть коли Софiя говорила з кимось про своi проблеми, аби лише усвiдомити iх, то нiчого не змiнювалося. На Карибах вона познайомилася з дiвчиною, але окрiм тертя колiнок об колiнки, кицьки об кицьку та передчасних мiсячних нiчого особливого не трапилося. На Софiю напав переляк у великому готелi з вiтражем, на якому було зображено Розп’яття. Їй зробилося страшно i запекло пiд грудьми. А за мить килим пiд ii ногами зробився мокрим. Посоромлена, вона кинулася тiкати i зникла на три днi.