Серафима

А чоловiк зняв куртку, закурив, перекинув кiлька разiв папiросу в ротi, пiдморгнув дiвчатам, умiло схаркнув у бiк мiлiцiонера i подався до трамвайчика, який червоною коробочкою котився в зелених пагорбах мiста. Дiвчата порснули смiхом i перезирнулися. І пiшли слiдом. Серафима нагнулася, застебнути ремiнця на туфлi, а коли пiдняла голову, то на зупинцi Настя вже розмовляла з ним – Костею Перепаденком на прiзвисько Атас. Саме це вона пам’ятатиме, змiнюючи днi i ночi, роки i подii, людей i мiста: як вiтром вiдносить руду пилюку, як кричить i кричить в рацiю начальник, а море зеленими язиками лiниво налазить i налазить на берег.

Вона пiдiйшла до Костi i стала трохи осторонь, стуливши гострi колiна (одне подряпане), i так стояла, не зводячи своiх велетенських сiрих очей з Костi. Вiн глянув раз, а може, i не раз, на неi, пiдморгнув i далi говорив з Настею. Потiм вiн зупинив таксi, а не сiв на трамвайчик, поцiлував легко й невимушено в губи Настю i поiхав. Настя пiдiйшла i показала картку – жовту, iз засмальцьованими краями.

– Контрамарка, – хрипло сказала вона.

– Теж менi ще, – вiдповiла Серафима, i дiвчата пирснули зi смiху.

Саме тодi, пiд обломистий гуркiт хвиль, скрипiння свай, шурхотiння пiску вона увiйшла в печаль. І вiдчула, як пiдкошуються ноги i розпечений цвях входить пiд серце. Вони йшли упродовж синього моря берегом, а дiвчина все намагалася ненароком заглянути за плече, i тiльки тремтiла автострада сизим димом, як i ii думки. Вона увiйшла в печаль свого дорослого життя, що, здавалося, завжди була поруч вiд самого народження, i тiльки зараз якiй треба було проявитися, i причина якась глупа: цибатий, подiбний на пiдлiтка, вурка-картяр з метушливими карими очима, кривим носом.

Чомусь вона думала про людей, якi порозсiдалися на лавках з однаковими обличчями, в однаковiм одязi; потiм думки слiдом за поглядом перейшли на цицьки Настi, далi проламалося небо: птаха випурхнула з кущiв, ударила крилами, потiм вiддалений крик, гудок пароплава, i Серафима зрозумiла, чого хоче i що iй саме зараз треба. Вона усмiхнулася i заглянула в очi Настi. І Настя перелякалася. Серафима солодко провела язиком по губах.

8

Вiн повiв iх до бiблiотеки. Дорогою дiвчата хихотiли, смикали одна одну за спiдницi, а вiн iшов, трохи сутулий, «на пiвзiгнутих», з довгими, як у мавпуна, руками. Пряжило, а вiн не знiмав своеi шкiрянки. Вiн iшов, i весь час за ним тягнувся шлейф сигаретного диму.