Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Пiд'iжджае до свого дiдинця, варта почала кричати, що принц йде. Жiнка як почула, що чоловiк йде, вийшла назустрiч i з великою радiстю його привiтала. Пiшли в покоi, разом переднювали, заходить вже нiч. Повiсив пан свою фузею на гвiздок. А жiнка питае його:

– Скажи менi, чоловiче, що то е, що ти на першу нiч повiсив фузею на стiнi, на другу нiч – положив мiж нами, а на третю – знов повiсив на стiнi.

Аж тодi вiн розмислив, що його брат нiчого злого не зробив. Зачав вiн iхати до свого брата, подивитися на него.

Приiздить, бачить – стоять пес i кiнь по колiна у сльозах i плачуть над ним. Жаль ему ся зробило брата свого, поiхав шукати тую криницю, звiдки баба-чарiвниця воду брала, як людей кропила. Знайшов, набрав живущоi та цiлющоi води i поiхав назад до брата. Змастив його тою водою – ожив вiн. Обнялися брати i поiхали обидвое до дiдинця. Жiнка вибiгла до них, та не могла пiзнати свого чоловiка i почала плакати.

Озвався старший брат до неi:

– Я е твiй муж, а ти моя жона, а то е мiй брат.

От взяли вони брата в гостину. Молодший брат питаеться:

– Мiй брате коханий, може, я би коло вас ся лишив? Може, ту е де мiсце? Питайся своеi жiнки.

І вiн свеi жiнки випитався.

А вона каже:

– Є ще одна моя сестра. Якби ii дiстати, то би ще твiй брат отримав половину маетку вiд мого батька.

Каже старший брат до меншого:

– Я вночi ii лiпше випитаю, а ти, брате, слухай пiд лiжком. Вночi старший брат говорить зi своею жiнкою, тамтой, другий, слухае.

– Мою сестру, – каже жiнка, – вiдiкрали злi духи, i вона iм ся належить. От яким би способом твiй брат дiстався до неi, бо вона е в степах, в горах: я маю таке яблуко, що як ся поко-те, то най буде море, най буде рiвнота, а воно заведе го до моеi середущоi сестри. Вона порадить, чи вiн зможе, чи нi дiстати тамту мою сестру.

От прийшов менший брат до теi сестри.

– І не видiла-м, i не бачила-м, чоловiче, – каже вона, – прiсноi душi, коли ти ся з'явив. Де ж я тебе сховаю, як чоловiк прийде?

Отже, встромила вона його пiд лiжко.

Прилiтае ii чоловiк, злий дух (один з чотирьох чи п'яти духiв, котрi разом лiтали) i каже:

– Десь то прiсна душа смердить!

От вона там йому бомки б'е:

– Що ти, – каже, – прiсна душа! Ти по свiтi налiтавсi, ти того сi нанюхав, то тобi сi так придае.

Всмажила вона йому яйце, вiн з'iв, лiг спати. Тодi вона написала листа до своеi молодшоi сестри i дала тому братовi, i ще дала йому яблуко.