Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Прийшов до неi i каже:

– Видиш, яка то ти! Я тобi шмаття вiддав, а ти втiкла, не хоч за мене йти!

Тоди каже ii мати:

– Будеш в мене через три роки служив, нiц не будеш робив, то йно будеш менi три кобилки пас.

(А тi кобилки, то були тi дiвки ii, вона iх поробила кобилками).

І далi до него говорить:

– Видиш, якi вони тепер мiзернi, то за три роки маеш менi iх дуже повпасати, щоб були гладкi.

А коли хлопець ще йшов за нею, то здибав на дорозi лиса, що його пси кусали. Той лис просить його:

– Вiзьми мене оборони, то я тобi колись у пригодi стану.

Й взяв хлопець пси повiдгонив, i вони побiгли собi, а той лис казав вирвати з него один волосок i сказав до хлопця:

– Коли б тобi яка пригода була, то той волосок возьмеш запалиш, i той сморiд пiде по лiсi, а я то зачую i до тебе прийду. Пiшов хлопець далi, здибае, що вовки дуже кусалися. Кажуть до него:

– Розборони нас, то ми тобi колись у пригодi станем.

І вiн iх розборонив, i вони дали по одному волоскови, i кажуть:

– Як коли тобi буде нас тре, то тi волоски запалиш, i ми до тебе прийдем.

Пiшов далi. Іде i здибае, що раки дуже на сонцi печуться. Кажуть до него:

– Возьми, повкидай нас в воду, то ми тобi колись у пригодi станем.

І взяв вiн iх в воду повкидав, а тi не мали чим йому заплатити. Взяв рак свiй вус вiдiрвав, дав йому i каже:

– Коли тобi буде нас треба, той вус припечеш, то ми до тебе прийдем.

І вже коли вiн прийшов до теi баби i пiгнав кобилки пасти, то вона йому наказала:

– Як менi iх ввечерi додому не приженеш, то я тобi смерть зроблю.

Пасе хлопець тi кобилки, i взяв заснув (то вона йому так зробила, що вiн спати захтiв), i кобилки повтiкали в лисячi ями, поховалися вiд него, бо iм так мати наказала. Коли вiн виспався, пробудився, а кобилок нема. Та вiн взяв запалив лисячий волосок – коли чуе: аж земля стогне, так лиси до него женуть… Прибiгли та й питають:

– Що тобi за пригода? Розкажи нам!

Хлопець розказав iм, що пас кобилки, а вони йому повтiкали десь.

Не знае де. Тоди тi лиси, як пiшли по ямах i тi кобилки надибали, то зачали iх кусати i повигонили лиси тi кобилки з ямiв. І ввечерi вiн пригнав кобилки додому. На другий день рано пiгнав вiн знов тi кобилки пасти. Пас, пас, а потiм лiг i заснув, i кобилки пiшли повтiкали в вовчi ями. Коли вiн пробудився, став – кобилок нема. Зачав вiн плакати. Але собi пригадав, що мае вовчий волосок. Взяв той волосок, запалив. Чуе: аж земля стогне, вовки женуть до него.