Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

І як Гриць закинув його в ставок, то витягнути не може, таке щось тяжке там е. І дуже злякався, i став плакати, що у водi той сак, бо як прийде економ, то побачить i вже його заб'е. Приходить мати.

– Чого ти плачеш?

– Ви менi такоi бiди принесли, що ми пропадем обое: щось там тяжкого е, що його не можна рушити, так, як камiнь у тiм саку.

– Стiй-но ти, Грицю, не лякайся. Я тобi поможу витягнути. Мня Отця i Сина i Святого Духа, амiнь. Господи, допомагай!

І зачала мати тягнути – витягае…А в тiм саку е дiвка, але ще й панна до того.

Але стара ще не чула, щоби коли у водi дiвка з рибою плавала. Гриць зачав втiкати, а та дiвка – за ним. І вчiпилася його за шию i каже до него:

– Ти вiд мене вже тепер нiгде не втiчеш, бо я на тебе двадцять i чотири роки у водi чекала. Тепер ти будеш мiй чоловiк, а я твоя жiнка, коли ти витягнув мене на свiт i сонце iз води.

Той плаче i дереться вiд неi, тiкае, як дурний Гриць, а вона каже до него:

– Ти, Грицю, тепер йди додому.

А я пiду за тобою.

Гриць дурний млiе зi страху, звичайно, що вiн дурний розум мае, i каже:

– Мене пан заб'е! А вона до нього:

– Ти теперка будеш паном, а той пан то не буде навiть варт у тебе за економа бути.

Прийшов же Гриць додому i зi страху i того клопоту заснув собi. Встае рано: вiн такий убраний, i льокай коло него е, який його опуцовуе, чоботи i одежу його. А та хата, що була хатина старенька, стала хата мурована.

Вiн дуже злякався вiд того i питаеться матерi:

– Де е мiй латун?

А мати каже:

– Ти дивися, якi я сукнi маю! Або ж я маю тii лахи? Чи я знаю, де вони ся дiли?

А та дiвка каже:

– Ви теперка не будете в латунах ходити, йно в такiм убраню панськiм, як я.

А йде економ заказувати на панщину, дивиться, що хати нема, йно якийсь мур на тiм мiсцi, такий дiдинець, i думае: «Що ся то за диво стало без нiч, що такий палац став на тiй хатинi?» Кличе вiн Іваниху, щоби спитати, чи Гриць коло ставу, чи нi.

А як та Іваниха вийшла, за таку паню вбрана, так економ сам завстидався, що вiн ii Іванихою кличе.

А Іваниха каже:

– Ще вiд учера нема нiкого коло ставу, бо Гриць удома.

– Ти ще, Іванихо, iз Грицем пiдеш до тюрми.

А Гриць на собi своi сурдути дере на кавалки, бо одне, що вiн дурний, а друге, що вiн на собi ще не видiв такого жодного убьору панського.