Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Моя стара газдиня нераз, показуючи на старi книжки, зложенi в парохiяльнiм костелi в Дрогобичи, казала менi: «Дивiть, кiлько там грубих книжок! Всi вони вiд чорнокнижникiв. Що таму них написано, Господи! Кобихоч сотну часть знати з того! Та що ж?… Нинi нiхто iх не перечитае!»

Чорнокнижники мали якусь зв'язь зi злими духами i чортами; вiд них мали вони свою силу i маеток, а iхнi княгинi свою красу i уроду. В Летинi, в повiтi Дрогобицькiм, чув я вiд одноi староi баби ось яке оповiдане.

«Буде тому зо двадцять лiт назад, як вибралася раз в недiлю рано моя посестра Маруся – вона давно умерла – до лiсу на гриби.

Іде, iде лiсом, заглядае пiд кождий корчик; уже перейшла зруб i знов пустилася в гущавину. Приходить над велику трясавицю, зарослу зеленою високою рiзiйкою та рiзним зiлем, дивиться: а по тiм озерi ходить красна панна, що такоi ще Маруся нiколи не видiла. Ходить тая панна та збирае зiле. Як же тiлько побачила Марусю, стрепенулась, знiтилась тай щезла. Маруся прийшла додому, зачала вiд того дня щось слабувати, хирiла-хирiла тай за вiсiм недiль опiсля умерла».

В нинiшних часах в найбiльших лiсах i вертепах не можна вже знайти замкiв та палат чорнокнижникiв; всi вони зо своею силою, мудротою, зо своiми скарбами, достатками та красою провалилися пiд землю. Але простий люд вiруе свято, що ще й нинi можна би чоловiковi дiстатися до тих запалих, заклятих палат, можна побачити тих чорнокнижникiв, сплячих у своiх кiмнатах або шкляних домовинах. Пiд кiнець свiта виринуть вони знов з-пiд землi зо своею силою, зо своiми багатствами та запанують на землi.

Але iхне пановане не буде довге. Чорнокнижникiв зженуть з землi такi манюсенькi люде, що дванадцять iх буде молотити в нинiшнiй селянськiй печи.

Дорогоцiнною спадщиною по чорнокнижниках для ворожбитiв, знахарiв та знахарок суть iхнi книги та письма. З тих книг можна довiдатися всего: в них суть записанi рiзнi зела та лiки на найтяжчi слабости, в них е написано i про долю людини, у них суть поданi ради i способи, як можна дiйти до маетку та багатства.

В повiтi жовкiвскiм знав я одного знахаря, про котрого говорили люде, що мае книжку вiд чорнокнижника. З тоi книжки вичитував вiн про усi зела та лiки. Щовесни, скоро тiлько розцвився лiс, iшов вiн до лiсу збирати зiле; одно сушив на сонци, друге мочив у горiвцi, а все тото бережно переховував у своiй коморi, цiлiсенький Божий рiк iшли до него люде Бог зна звiдки просити старого о пораду то на вроки, то на лупане голови, то на iншi хороби.