Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

]

Воiн у мiцнiм ладунку

В таборi шука рятунку

Пiсля скромного обiду

У сторожi зникне з виду

В крузi випробуе конi

Або списа в кiльце вгонить.

А коли заб'ють тривогу

Вiн iз табору – в дорогу

Пiд святими хоругвами

Кличуть труби iз бубнами.

Вiн бiжить по перелiску

Чи для слави, чи для зиску.

Юнi там на герць виходять,

Часто-густо в кровi бродять.

Як впаде палаш кривавий,

Кров стiкае рукавами.

А другому бистра стрiла

Серце тепле остудила.

Третiй, кiньми потоптаний,

Вже нiколи бiльш не встане.

Ворог ряди проривае,

Вiйсько флангом вiдступае,

Переможець невблаганний

Навздогiн наносить рани.

По трофеi, знать, ходили,

Геть лицарство потомили,

Що вертае з труду свого,

Вiддаючи славу Богу,

І сприймае все як ласку —

Перемогу i поразку.

Як би битва не кiнчалась —

Богу слава щоб дiсталась.

Боже, маеш в своiй печi

Лицарського люду речi,

Бiдний воiн просить в тебе,

Щоб воздав за нужду в небi.

Себастiан Кленовий

(1550–1602)

Народився в м.

Калiш (тепер ПНР), Походив iз мiщан. З юних лiт оселився у Львовi. Навчався в Кракiвськiй академii, пiсля закiнчення якоi служив у Люблiнському магiстратi, був бургомiстром Люблiна. С. Кленовичу належать двi поеми латинською мовою – «Роксоланiя» (1584), «Звитяга богiв» (1587) i три польською, – зокрема «Лiсосплав» (1598) та «Гаман iудеiв» (1600). У найвидатнiшому своему творi «Роксоланiя» С. Кленович заманiфестував свою любов до украiнськоi землi. За твiр «Перший виступ проти езуiтiв» зазнав гонiнь i був доведений до голодноi смертi. Помер у Люблiнi.

(Уривок з «Пожежi турецькоi» подаеться в перекладi укладача, а «Роксоланiя» – в перекладi В. Маслюка.)

З ПОЕМИ «ПОЖЕЖА ТУРЕЦЬКА:

ЗАКЛИК ГАСИТИ І ВОРОЖБА ПРО ПАДІННЯ МОЦІ ТУРЕЦЬКОЇ»

Сполох сурмiте! Хай туркам не спиться!

Впасти, вже впасти турецькiй столицi!

Пишна й висока, покiль ми дрiмали,

В неi сiдниця росла-виростала.

Стане Христос нам суддею в цiм дiлi,

Що розпочати ми зважимось смiло.

Бiлi посланцi у злотих берлинах

Вiсть принесуть нам про мирну годину.

Впасти, вже впасти турецькiй столицi!

Благословляе Господь нашу крицю!

Доки терпiти йому соромоту

Милого сина й турецьку пiдлоту

Зграя злодюг та розбiйникiв хтивих

Царство сплодила оте нечестиве.

В час, коли нашi спокiйно дрiмали,

Греки пишалися, турки зростали,

Хатнi були iм на руку незгоди,

Нам же – покута за давнii шкоди.