Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Пiшов вiн до неi на снiдання. А по снiданню дала вона двi сливки його слузi i мовила:

– Як пан схоче в дорозi води, то щоби-сьте дали йому тi двi сливки з'iсти, то вже не схоче пан води.

Вiд'iхав пан на пiвдороги i захотiв води в такiм мiсцi, де води не можна було дiстати. А слуга дав пановi тих двi сливки з'iсти. Як з'iв пан сливки, вiдразу заснув i спав до години дванадцятоi. Потiм збудився i каже слузi:

– Вертайся назад.

Вернулись назад на тое самое мiсце. Аж знов виходить баба i просить його на обiд.

Поiхав вiн до неi на обiд, а до церкви не поiхав. Пообiдав у неi красно. По обiдi баба дала слузi два яблука.

– Як пан схоче у дорозi води, дайте йому тих два яблука з'iсти, то вже не схоче води.

Вiд'iхав пан з пiвдороги, а в тiм самiм мiсцi, в котрiм не було води, пан знов захотiв води. Дав слуга йому з'iсти тих два яблука, а вiн вiдразу заснув знову. Спав вiн до пiв четвертоi, збудився i наказав слузi, щоб завертав конi до теi баби назад на пiдвечiрок. Вернувся назад, а баба просить його на пiдвечiрок.

Попiдвечiр-кував вiн, а баба дала слузi двi грушки i сказала:

– Як пан у дорозi схоче води, прошу дати тi двi грушки з'iсти, то вже пан води не схоче.

Отже, вiд'iхали вони тою самою дорогою, аж пан на гвалт захотiв води, а не мiг дiстати. Дав тодi йому слуга тi двi грушки з'iсти, а вiн вiдразу заснув мiцно. Тут над'iжджае його жiнка та видить, що його не розбудить. Пише йому лист i кладе в кишеню. І здiймае золотий перстень зi свого пальця, ломить надвое. Одну половину бере собi, а другу завивае в папiр i дае слузi в руки.

Та й каже:

– Як пан встане, дасиш йому той лист i той перстень.

Встае пан та й читае, що написала йому його власна вiрна жiнка:

«Даю тобi, мiй муже коханий, цей перстень, ту половину. Коли нашi половини зiйдуться докупи, тодi ти знов будеш моiм мужем, а твоею жоною. А з отою бабою ти маеш таке зробити: вертайся назад i, як вона тебе буде просити на вечерю, нiчого iй не кажи, лиш вийми зi шпати шаблю i зрубай iй голову.

А тодi шукай мене iз перснем тим, що я тобi дала.»

Та й завернув пан в те саме мiсце. Виходить баба i просить його на вечерю. Не довго думаючи, витягнув пан шаблю i махом бабi голову стяв. Як стала з тоi баби смола летiти, аж на три милi довкола, що не мiг вiн через тую смолу переiхати. Випрягае пан коня, сiдае на нього верхи та ледве-ледве ту смолу переiхав.

І поiхав вiн свою жiнку шукати. iде вiн, iде, аж заiхав в такi лiси, де лиш святе небо i земля.