Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

– Старче Божий! Чим я тебе обдарую, коли я не маю нiчого, хiба два крейцари простих.

Дав йому один крейцар.

Зустрiв його старець знову на дорозi:

– Воячку, воячку! Обдарiть мене чим.

– Старче Божий! Чим я тебе обдарю, коли не маю чим, там мене старець зустрiв, то дав йому один крейцар, на i тобi крейцар.

Зустрiв його старець i третiй раз на дорозi:

– Воячку, воячку! Обдарiть мене чим.

– Чим же тебе обдарю, були два старцi, дав я iм два крейцари, тепер не маю нiчого.

 – Урiзав йому плаща кусень: – Вiзьмiть, залатаете сукенку свою.

Той старець взяв i пiшов вiд нього геть. Прийшов воячок до такого мiста, де люта змiя людей поiдала. От його покликав король до себе i каже:

– Воячку! Іди на варту, як переночуеш в церквi, дам ти полумисок грошей.

А змiя люта власне усю ту варту, котра коло церкви вартувала, i поiдала. От вiн ходить собi пiд церквою та й плаче, приходить до нього старець, питае:

– Чого ти, воячку, плачеш?

Повiдае:

– Виправив мене монарх на варту, а менi буде тутки смерть.

– Стань собi налiво коло дверей коло церкви, не бiйся, нiчого тобi не буде.

Прийшло опiвночi, такий грiм у церквi, що церква завалюе, стала змiя шукати вечерю, не може найти, з великим вогнем стала по церквi лiтати, шукати, не може нiде найти. Вибила дванадцята година, вона собою вдарила у труну i зникла. Питае на другий день монарх:

– Чи жие вiн?

Повiли монарху, же жие, а вiн ся дуже втiшив.

Так же i на другу нiч король обiцяв хлопцевi тацю грошей. А воячок став собi знову коло церкви i плаче, тяжко тую нiч перебути. Приходить до нього старець та питае:

– Чого ти плачеш?

– Тамтоi ночi не згинув, тепер певно згину.

– Не бiйся нiчого, стань налiво.

І тоi ночi змiя знову шукала, сипала огнем всюди, не могла найти, вдарила у труну i згибла. Ще i на третю нiч послав його монарх, обiцяв йому три полумиски грошей.

Як вийшов до церкви, став та й плаче, та повiдае до старця:

– Така i така рiч, тепер певно згибну.

– Стань собi за святого Николая, змiя буде дуже люта, побiжить поза церкву дивитися, а ти тодi заляж на ii мiсце в трунi.

Так вiн i зробив, i от, коли змiя вернулася та схотiла лягти у труну, аж бачить, а в тотiй трунi вояк горiлиць лежить. Вона йому каже:

– Устань!

А вiн не встае. Кричить:

– Зараз встань!

Не встае.