Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Вiд вас залежить, стану я навiки щасливий чи нещасливий. Яким дорожчим для мене рукам мiг би я вручити справу, таку важливу?

Закiнчую тим, iз чого почав: благаю про поблажливiсть. Я просив вас вислухати мене. Наважуся на бiльше: прошу про вiдповiдь. Вiдмовити в цьому означало б вселити менi думку, що ви ображенi, а серце мое порука в тому, що повага до вас така сама сильна в менi, як i любов.

Р. S. Для вiдповiдi ви можете скористатися тим же способом, яким я надiслав вам цього листа: вiн уявляеться менi i вiрним, i зручним.

Із***, 18 серпня 17…

Лист 18

Вiд Сесiлi Воланж до Софi Карне

Як, Софi, ти заздалегiдь засуджуеш те, що я збираюся зробити? У мене i без того було доволi хвилювань – ти iх iще множиш! Очевидно, кажеш ти, що я не мушу вiдповiдати. Легко тобi казати, особливо коли ти не знаеш, що тепер вiдбуваеться: тебе тут немае, i бачити ти нiчого не можеш. Я впевнена, що на моему мiсцi ти вчинила б так само, як я. Звичайно, взагалi-то вiдповiдати в таких випадках не слiд, i з мого вчорашнього листа ти могла переконатися, що я й не хотiла цього робити.

Але вся суть у тому, що, мабуть, нiхто ще нiколи не перебував у такiй ситуацii, як я.

І до всього я ще змушена сама приймати рiшення! Панi де Мертей, яку я розраховувала побачити, учора ввечерi не приiхала. Все йде якось наперекiр менi; адже це завдяки iй я з ним познайомилася. Майже завжди ми з ним бачились i розмовляли при нiй. Не те щоб я на це нарiкала, але ось тепер, у тяжкий момент, вона залишае мене саму.

О, мене i справдi можна пожалiти!

Уяви собi, що вчора вiн з’явився, як завжди. Я була в такому замiшаннi, що не наважувалася на нього поглянути. Вiн не мiг заговорити зi мною про це, позаяк мама була тут же. Я так i думала, що вiн буде засмучений, коли побачить, що я йому не написала. Я просто не знала, як менi поводитися. Через хвилину вiн запитав, чи не пiти йому за арфою. Серце у мене калатало так, що едине, на що я виявилася здатною, це вимовити: «Так!». Коли вiн повернувся, стало ще гiрше.

Я лише мигцем поглянула на нього, вiн же на мене не дивився, але вигляд у нього був таким, що можна було подумати – вiн захворiв. Я страшенно страждала. Вiн почав настроювати арфу, а потiм, передаючи менi ii, сказав: «Ах, мадемуазель!..». Вiн вимовив лише два слова, але таким тоном, що я була приголомшена. Я почала перебирати струни, сама не знаючи, що роблю. Мама запитала, чи будемо ми спiвати. Вiн вiдмовився, пояснивши, що кепсько почуваеться.