Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Я була б дуже вдячна, якби бiльше не заговорювали зi мною про нього». З цими словами вона розiрвала зухвале послання, запхала рештки в кишеню, пiдвелась i вийшла з кiмнати. Але хоч скiльки б вона гнiвалась, а лист все ж таки був у неi, i я сподiваюся, що цiкавiсть спонукала ii прочитати його повнiстю.

Детальний опис цього дня завiв би мене занадто далеко. Докладу чернетки обох моiх листiв: ви будете обiзнанi не гiрше за мене самого. Якщо ви хочете бути в курсi цього листування, доведеться вам навчитися розбирати моi карлючки, бо нi за що у свiтi не погоджусь я на нудьгу ще раз переписувати iх начисто.

Прощавайте, мiй милий друже.

Із ***, 25 серпня 17…

Лист 35

Вiд вiконта де Вальмона до президентшi де Турвель

Я мушу пiдкорятися вам, добродiйко, я мушу довести вам, що, незважаючи на всi моi грiхи, в якi у вас е бажання вiрити, у мене все ж таки достатньо чуйностi, щоб не дозволити собi жодного докору, i достатньо мужностi, щоб змусити себе принести найтяжчi жертви. Ви приписуете менi мовчання та забуття! Що ж, я змушу свою любов мовчати i забуду, якщо знайду сили, жорстокiсть, iз якою ви до неi поставилися.

Певна рiч, бажання знадобитися вам iще не давало менi на це права, i я готовий визнати: саме лише те, що менi так потрiбна ваша поблажливiсть, не було ще достатньою пiдставою домогтись ii вiд вас. Але, убачаючи в любовi моiй образу, ви забуваете, що коли це грiх, то ви самi одночасно i причина його, i виправдання. Забуваете ви також, що я вже звик вiдкривати вам свою душу навiть тодi, коли довiрливiсть могла завдати менi шкоди, i вже не в змозi був приховувати вiд вас почуття, що охоплюють мене.

Ви ж вважаете наслiдком моеi зухвалостi те, що породжено щиросердою вiдвертiстю. У нагороду за любов найнiжнiшу, найблагоговiйнiшу, найсправжнiшу ви вiдкидаете мене далеко вiд себе. Ви говорите менi навiть про свою ненависть… Хто б не став скаржитися на таке поводження? Лиш я пiдкоряюсь i покiрливо все терплю: ви завдаете менi ударiв, а я продовжую поклонятися вам. Немислима влада ваша надi мною робить вас самодержавною володаркою моiх почуттiв, i якщо протистоiть вам сама тiльки любов моя, якщо ii ви не в силах зруйнувати, то лише тому, що вона – ваше творiння, а не мое.

Я не прошу взаемностi, бо нiколи не спокушався надiею на неi. Я не чекаю навiть i жалостi, хоча мiг би на неi сподiватися, пам’ятаючи про увагу, яку ви до мене iнодi виявляли. Але, признаюся, менi здаеться, я можу просити про справедливiсть.