Малюк Цахес (збірник)

– Зрештою, – обурено скрикнув Пафнутiй, – зрештою, виходить, що Джiннiстан багато краща краiна, нiж моя, i вони висмiюють i мене, i запроваджену мною освiту, що аж тепер повинна як слiд розквiтнути!

Придворному географовi з iсториком наказано подати докладнi вiдомостi про ту краiну.

Обидва погодились на тому, що Джiннiстан – жалюгiдна краiна без культури, освiти, вченостi, акацiй, без щеплення вiспи, власне, вона й зовсiм не iснуе. А що може бути гiршого для людини або для цiлоi краiни, як зовсiм не iснувати?

Пафнутiй заспокоiвся.

Коли чудесний квiтучий гай, де стояв покинутий палац феi Рожабельверде, був вирубаний i Пафнутiй, даючи приклад, особисто прищепив вiспу всiм телепням у найближчому селi, фея пiдстерегла-таки князя в лiсi, через який вiн з мiнiстром Андресом вертався в свiй замок. Тут вона дотепною мовою, а переважно деякими зловiсними штуками, якi iй пощастило приховати вiд полiцii, так загнала князя на слизьке, що вiн почав Христом-богом благати ii вдовольнитися единим у краiнi, а тому найкращим притулком для панночок, де вона, незважаючи на указ про освiту, могла б порядкувати, як собi схоче.

Фея Рожабельверде прийняла пропозицiю i таким чином попала в притулок для благородних дiвчат, де вона, як про це вже було сказано, назвалася панною фон Рожа-Гожа-Зеленава, але потiм, поступаючись невiдступним благанням барона Претекстатуса фон Мондшайна, погодилася назватись панною фон Рожа-Гожа.

Роздiл другий

Про невiдомий народ, який вiдкрив пiд час своеi подорожi вчений Птоломеус Фiладельфус.

Унiверситет у Керепесi.

Як студентовi Фабiановi мало не влучила в голову пара ботфортiв i як професор Мош Терпiн запросив студента Бальтазара на чай

У щирих листах, якi всесвiтньо вiдомий вчений Птоломеус Фiладельфус, перебуваючи в далеких мандрах, писав до свого приятеля Руфiна, е таке визначне мiсце:

«Ти знаеш, любий Руфiне, що я нiчого в свiтi так не боюсь, як гарячого сонячного промiння, бо воно виснажуе мое тiло й так розслаблюе та стомлюе мiй дух, що всi моi думки збиваються в якийсь заплутаний клубок i я даремно намагаюся викликати в своiй душi хоч трохи яснiший образ.

Тому я взяв за звичай гарячого дня вiдпочивати, зате вночi мандрувати далi. Ось так я й опинився минулоi ночi в дорозi. Нiч була темна, хоч в око стрель, i мiй вiзник збився з доброi, гладенькоi дороги i несподiвано попав на бруковану.