Малюк Цахес (збірник)

Його сюртук iз чорного тонкого сукна, облямованого оксамитом, пошитий майже на давньонiмецький зразок; до сюртука дуже личить вишуканий, бiлий, як снiг, мереживний комiрець, а також оксамитовий берет, що покривае гарного темно-каштанового чуба. А личить йому цей одяг через те, що вiн усiм своiм серцем i зовнiшнiм виглядом, – ходою, поставою i поважним обличчям – наче справдi належить до любих старожитнiх часiв; i це не манiрнiсть, що часто виявляеться в дрiб'язковому мавпуваннi погано витлумачених давнiх зразкiв i так само погано витлумачених вимог сучасностi.

Цей юнак, що тобi, любий читачу, з першого погляду так припав до вподоби, – не хто iнший, як студент Бальтазар, син порядних i заможних батькiв, скромний, розумний, пильний до роботи хлопець, про якого я тобi, о мiй читачу, маю розповiсти багато дечого в цiй дивнiй iсторii, що оце саме надумав написати.

Поважний i замислений, як завжди, Бальтазар, вийшовши вiд професора Моша Терпiна, не подався, як усi, на фехтувальний майданчик, а рушив до мiськоi брами, щоб прогулятися в привiтнiм гайку, що лежав за якихось кiлькасот ступнiв вiд Керепеса.

Його товариш Фабiан, гарний хлопець, веселий i на вигляд, i на вдачу, кинувся за ним i наздогнав його бiля самоi брами.

– Бальтазаре! – гукнув Фабiан. – Бальтазаре, ти що, знов хочеш блукати в лiсi на самотi, наче меланхолiйний фiлiстер, поки бравi студенти хоробро вправлятимуться в шляхетному мистецтвi фехтування? Благаю тебе, Бальтазаре, кинь нарештi свою дурну, негарну звичку, будь знову жвавим i веселим, як колись! Ходiмо трохи пофехтуемо, а потiм, як схочеш прогулятися, то й я пiду з тобою.

– У тебе добра думка, – промовив Бальтазар, – у тебе добра думка, Фабiане, тому я не хочу сваритися з тобою через те, що ти бiгаеш слiдом за мною по всiх усюдах, мов навiжений, i позбавляеш мене iнодi втiхи, про яку не маеш нiякiсiнькоi уяви. Ти саме належиш до тих дивакiв, якi, побачивши, що хтось блукае на самотi, вважають його за меланхолiйного дурня i хочуть переробити на свiй копил i по-своему вилiкувати, як той придворний лакуза, що хотiв вилiкувати достойного принца Гамлета.

Але принц дав негiдниковi добру науку, коли той сказав, що не вмiе грати на флейтi. З тобою, коханий Фабiане, я такого не вчиню, проте щиро тебе прохаю, пошукай собi iншого товариша до шляхетного фехтування на рапiрах та еспадронах, а менi дай спокiй, я пiду своею дорогою.