Малюк Цахес (збірник)

– Нi, нi, – вигукнув смiючись Фабiан, – так легко ти не вiдчепишся вiд мене, дорогий друже! Якщо ти не пiдеш зi мною на фехтування, то я пiду з тобою в гайок. Обов'язок вiрного друга – розвiяти твiй сум. Тож ходiмо, любий Бальтазаре, ходiмо, коли ти нiчого iншого не бажаеш.

І, схопивши товариша пiд руку, вiн бадьоро пiшов поруч iз ним. Бальтазар зцiпив зуби у тихiй досадi i похмуро замкнувся в собi. Тим часом Фабiан не вгаваючи розповiдав веселi iсторiйки. Доточував вiн i всiлякi дурницi, як завжди бувае, коли розповiдають без угаву щось веселе.

Та коли вони нарештi зайшли в холодок запашного лiсу, коли кущi навколо зашепотiли, наче в тоскному зiтханнi, коли вдалинi забринiли чудовi мелодii дзвiнких потокiв i спiви лiсових птахiв, будячи луну мiж пагорбами, Бальтазар раптом спинився i, широко розвiвши руки, немовби хотiв любовно обiйняти дерева й кущi, сказав:

– О, тепер менi знов гарно, невимовно гарно!

Фабiан трохи збентежено подивився на товариша, не розумiючи його i зовсiм не знаючи, що йому робити.

Тодi Бальтазар схопив його за руку i захоплено вигукнув:

– Правда ж, брате, i твое серце розкрилося, i ти також збагнув блаженну таемницю лiсовоi самотностi?

– Я не зовсiм тебе розумiю, милий брате, – вiдповiв Фабiан, – та коли ти думаеш, що прогулянка в лiсi на тебе впливае сприятливо, то я цiлком iз тобою згоден. Я й сам люблю гуляти, особливо в гарному товариствi, коли можна вести розумну й повчальну розмову. Наприклад, справжня втiха прогулятися за мiстом iз нашим професором Мошем Терпiном.

Вiн знае кожну рослинку, кожну травинку, як вона зветься, до якого класу належить, i розумiеться добре на вiтрах та погодi.

– Досить, – скрикнув Бальтазар, – прошу тебе, досить! Ти зачепив те, що могло б мене розлютити, коли б я не мав тут такоi розради. Коли професор починае говорити про природу, у мене душа розриваеться. Чи, краще сказати, мене охоплюе такий жах, нiби я бачу навiженого, що в зухвалiй дуростi уявляе собi, наче вiн коронований володар i пестить саморобну солом'яну ляльку, гадаючи, що обiймае королiвську наречену! Його так званi дослiди здаються менi огидним глумом з божественного ества, подих якого обвiвае нас у природi i збуджуе в найпотаемнiших глибинах нашоi душi найсвятiшi почування.

Частенько мене брала охота потрощити всi його склянки, всi колби, все причандалля, коли б не думка, що мавпа однаково не перестане гратися з вогнем, поки не обсмалить собi лап.