Малюк Цахес (збірник)

Романтичний герой – творець, бо вiн творить щось нове, щось матерiальне, навiть якщо це музика. Бо вона може надихати, як музика спiвця i музики Орфея, до творення i перетворення, до роблення нових речей, будiвництва, розквiту. Нове, оновлене – мета життя i мистецтва, якi iснують нероздiльно i в постiйному русi.

Головний конфлiкт у письменникiв-романтикiв – це боротьба мiж Добром i Злом. Але вона може набувати найрiзноманiтнiших форм, серед яких головнi – це протистояння, часто трагiчне, мiж поетом, митцем i фiлiстером, який втiлюе сутнiсть суспiльства, ворожого всьому духовному i творчому, з одного боку, а з другого – це боротьба всереденi самого романтичного героя мiж його кращим свiтлим «я» i темними, «нiчними», некерованими розумом i волею почуттями i пристрастями.

Це, по сутi, були першi спроби розiбратися у тiй складнiй проблемi кожного iндивiда – спiввiдношеннi в однiй особi свiдомого i пiдсвiдомого, як це тепер, з легкоi руки Зiгмунда Фрейда, називають. Зусилля розв'язати цю проблему ми знайдемо у всiх новiтнiх письменникiв, яких цiкавила психологiя iх героiв. Але так послiдовно i глибоко, як це намагалися робити романтики, так образно, наочно i виразно нiхто до них не робив.

Важливим, особливо для пiзнiшого поколiння нiмецьких романтикiв, було звернення до народноi творчостi. Для поетiв – це народна пiсня, балада i т. iн. як джерело натхнення, сюжетiв, образiв, форм вiршування тощо, для прозаiкiв – це мiф, казка, легенда, якi трансформованi, переосмисленi в дусi романтичного свiтосприйняття i фiлософii вiдiграли велику роль, зокрема, у творчостi Гофмана.

Доволi складним для тлумачення е такий дуже суттевий елемент романтизму в розумiннi лiтературного напряму, як iронiя. У деяких письменникiв вона наскрiзна, нею густо просякнутi iхнi тексти, вона дае основну тональнiсть оповiдi, створюе ii колорит, еднiсть загального настрою або концентруеться в певних колiзiях, сценах, персонажах. Вона може звучати в авторськiй мовi як глибоко прихований акомпанемент iншим мелодiям, а може ставати сама головним мотивом.

Іронiя в романтикiв це не просто лiтературний прийом – троп чи фiгура, це фiлософське ставлення до життя, його специфiчне сприйняття i оцiнка. Фiлософське обгрунтування романтичноi iронii було викладено в естетичних працях Фрiдрiха Шлегеля. Саме в нього художники знайшли iдею унiверсальноi, всеосяжноi iронii як свiтоглядного принципу. Це насамперед критичний пiдхiд до всього як у сферi духовнiй, так i в матерiальному свiтi.