Казки добрих сусідів. Сорок дівчат. Узбецькі народні казки

Казки добрих сусiдiв. Сорок дiвчат. Узбецькi народнi казки

Folk art (Folklore)

Оксана Русланiвна Герман

Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури

Про iсторiю нещасливого кохання Фархада й Ширiн i про Жбана-силача, про красуню Тисяча косиць та про повiтряний палац, про Бадала-богатиря та про Алмауз Кампир дiзнаетеся у книжцi «Сорок дiвчат», куди увiйшли найпопулярнiшi узбецькi народнi казки («Злi пiски», «Кахрамон», «Чоботар Магруф» та iн.).

Бiльшiсть казок украiнською друкуеться вперше. Книжка розрахована на широке коло юних читачiв.

Народное творчество

Казки добрих сусiдiв. Сорок дiвчат. Узбецькi народнi казки

© О. Р. Герман, переклад украiнською, упорядкування, 2019

© Я. А. Кiсельова, iлюстрацii, 2019

© Є. В. Вдовиченко, художне оформлення, 2019

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2010

Жбан-силач

Було чи не було, ситно було чи голодно, та жили колись старий i стара. Дiтей у них не було. Сумно на самотi протiкали iхнi днi. Якось стара й каже:

– От якби народилась у мене дитина – що не попросила б вона, все дала би iй: молока – так молока, вершкiв – так вершкiв, кислого молока – так кислого молока.

Минуло пiсля цього стiльки-то часу, i у староi народився хтось без голови, без рук, без нiг, дивно схожий на глиняний жбан.

Старий здивувався i сказав дружинi:

– Стара, ти все жалiлася: дiтей немае, ось i народила якийсь жбан! Щоб не дивитись на нього i не журитися, давай його розiб’емо!

Жбан тут i заговорив:

– Гей, батьку, – сказав вiн, – що я вам поганого зробив? Ви попросили мене сходити за дровами, хiба я не пiшов? Чи ж ви велiли косити, а я не послухався?

– Он у сусiднього бая не зжато хлiб, сходив би туди, пiдзаробив, – сказав батько.

Жбан узяв серп i пiшов до бая. Бай побачив його i здивувався:

– Хто ти такий?

– Мене звуть Жбан-Силач, – вiдповiв той.

– Чого прийшов?

– Можу зжати пшеницю на твоему полi.

– Скiльки просиш за роботу?

– Наповнiть мене зерном, та й досить з мене, – вiдповiв Жбан-Силач.

«Не так-то й багато просить», – подумав бай i зрадiв. Жбан-Силач зжав увесь байський хлiб, зв’язав зжату пшеницю в снопи, запряг волiв, змолотив хлiб, а солому зiбрав у скирту. Бай наказав усе зерно зсипати в мiшки. Тодi Жбан-Силач заперечив:

– Зачекайте, баю, спершу заплатiть менi за роботу, потiм зсиплю вам зерно в мiшки.

Та бай не погоджувався:

– Спершу зсипай зерно в мiшки, вези в комору, а вже тодi й заплачу тобi за роботу.