Малюк Цахес (збірник)

– Я грав, – мовив Сбiока, – найважчий концерт Вiоттi. Це моя гордiсть, моя радiсть. Ви чули, як я граю його, i завжди ним захоплювалися. Вчора я був, можна сказати, в найкращому гуморi… anima, кажу вам, веселий, радiсний… spirio alato, кажу вам. Жодний скрипаль у цiлому свiтi, навiть сам Вiоттi, не змiг би краще заграти. Коли я скiнчив, знялися оплески, бурхливi, несамовитi, – справжнiй фурор, кажу вам, як i слiд було чекати. Я скрипку пiд пахву i виходжу, щоб красненько подякувати.

І що ж я бачу, що я чую? Всi, не звертаючи на мене нiякiсiнькоi уваги, з'юрмились в одному кутку зали й репетують, як навiженi: «Браво, бравiссiмо, божественний Цинобере! Яка гра, яка поза, яка сила, яка досконалiсть!» Я кинувся туди, проштовхуюсь, – а там стоiть ледве на три лiктi заввишки паскудний малюк i рипить огидним голосом: «Прошу, нема за що, заграв, як умiв… Щоправда, я тепер найкращий скрипаль у Європi та й у всiх iнших вiдомих частинах свiту…» – «Стонадцять кiп чортiв! – закричав я.  – А хто ж тут грав: я чи цей хробак?» А що малюк i далi мимрив: «Дякую, уклiнно дякую», то я хотiв пiдбiгти до нього й схопити його всiею аплiкатурою. Коли це всi кидаються до мене й починають плести несусвiтнi речi про заздрiсть, ревнощi та недоброзичливiсть. Тим часом хтось вигукуе: «А яка музика!» І всi знову заходжуються: «А яка музика! Божественний Цинобер! Генiальний композитор!» Я ще завзятiше кричу: «Та невже ж тут усi подурiли, геть з глузду з'iхали? Це ж концерт Вiоттi,[37 - Вiоттi Джованш Баттiста (1755–1824) – iталiйський скрипаль i композитор. ] i я, я, вiдомий на весь свiт Вiнченцо Сбiока, грав його!» Та мене мiцно хапають, кажуть щось про iталiйську бiснуватiсть… rabbia, кажу вам, про ii дивнi напади, затягають силомiць до сусiдньоi кiмнати, поводяться зi мною, як iз хворим, як iз божевiльним. Незабаром убiгае до кiмнати синьйора Брагацi й падае непритомна. З нею сталося те, що й зi мною. Щойно вона закiнчила свою арiю – зала здригаеться вiд «Браво, бравiссiмо, Цинобере!» І всi репетують, що нiхто в свiтi так не спiвае, як Цинобер! А вiн знов гугнявить свое проклятуще: «Прошу, прошу!» Синьйора Брагацi лежить у гарячцi i, мабуть, незабаром помре, а я ось рятуюсь утечею вiд знавiснiлого люду.