Малюк Цахес (збірник)

Бувайте здоровi, любий пане Бальтазаре! Якщо побачите, бува, синьйора Цинобера, то скажiть йому, будь ласка, хай нiде не попадаеться на концертi разом зi мною, бо схоплю його за хробачi нiжки i запакую в контрабас через дiрку, нехай там хоч усе життя виграе концерти й виспiвуе арii, скiльки йому заманеться. Прощавайте, мiй любий Бальтазаре, i не забувайте скрипки. – Синьйор Вiнченцо Сбiока обiйняв закам'янiлого з подиву Бальтазара, сiв у коляску й швидко поiхав собi.

– Чи не мав я рацii, – сказав Бальтазар сам до себе, – чи не мав я рацii, коли казав, що та моторошна химера, той Цинобер зачарований i напускае на людей ману?

Тiеi митi повз нього промчав якийсь юнак, блiдий, збентежений, з виразом розпачу й безумства на обличчi.

Бальта-заровi стало важко на серцi. Йому здалося, що той юнак – один iз його друзiв, тому вiн кинувся за ним у лiс.

Ледве пробiг вiн двадцять чи тридцять крокiв, як упiзнав референдарiя Пульхера, що стояв пiд великим деревом i, пiднявши очi вгору, так нарiкав:

– Нi, неможливо довше витримати цю ганьбу! Всi надii щезли! Один лише шлях – могила! Прощай усе… життя – свiт… сподiвання… кохана…

З цими словами вiн вихопив у розпачi пiстоля з-за пазухи й приставив до лоба.

Бальтазар блискавично пiдскочив до нього, рвонув у нього пiстоля з рук, вiдкинув його геть i крикнув:

– Пульхере, бiйся Бога, що з тобою, що ти робиш?

Референдарiй кiлька хвилин не мiг отямитись. Майже непритомний, вiн упав на траву. Бальтазар присiв до нього й почав утiшати якими тiльки мiг словами, не знаючи, через що вiн упав у такий вiдчай.

Сто разiв питав Бальтазар, що ж таке страшне сталося, що навело його на чорнi думки про самогубство, аж поки нарештi Пульхер глибоко зiтхнув i почав:

– Ти знаеш, любий друже Бальтазаре, мое скрутне становище, знаеш, як я всi своi надii покладав на посаду таемного експедитора, що вiдкрилась у мiнiстерствi закордонних справ; знаеш, як ретельно, як пильно готувався я до неi.

Я подав своi працi i з радiстю довiдався, що вони отримали цiлковите схвалення в мiнiстра. З якою певнiстю став я сьогоднi вранцi до усного iспиту! В кiмнатi я застав маленького потворного карлика, якого ти, напевне, знаеш пiд iм'ям пана Цинобера. Радник посольства, якому доручено було провадити iспит, привiтно пiдiйшов до мене й сказав, що на ту саму посаду, яку я хочу отримати, зголосився також i пан Цинобер, тому вiн буде екзаменувати нас обох.