Малюк Цахес (збірник)

Тодi Бальтазар набрався вiдваги й розповiв усе, що сталося з малим Цинобером, вiдколи той уперше з'явився в Керепесi, i на закiнчення сказав, як у нього виникла тверда впевненiсть, що тiльки вiн, Проспер Альпанус, е той добродiйний маг, який покладе край негiдним i мерзенним чарам Цинобера.

Проспер Альпанус глибоко замислився. Нарештi, аж через кiлька хвилин, вiн сказав поважно, притишивши голос:

– З вашоi розповiдi, Бальтазаре, видно, що малий Цинобер, напевне, оточений якимись таемницями. Але ж треба найперше знати ворога, з яким доведеться боротись, знати причину тих чарiв, що iх треба знищити.

Проспер Альпанус смикнув за один шовковий шнурок, що iх повно спускалося зi стелi. Одна запона зашурхотiла, розсунулась, вiдкриваючи великi фолiанти, всi в позолочених палiтурках, i донизу спустилась легесенька, гарна драбинка з кедрового дерева. Проспер Альпанус пiднявся нею вгору, витяг iз горiшньоi полицi один фолiант i поклав його на мармуровий столик, старанно обмахнувши з нього порох чималим вiничком iз блискучого павиного пiр'я.

– У цьому трактатi йдеться про домовикiв-коренячкiв. Вони всi тут намальованi. Можливо, ви знайдете мiж ними й свого ворога Цинобера, тодi вiн попаде в нашi руки.

Коли Проспер Альпанус розгорнув книгу, приятелi побачили в нiй безлiч чiтких кольорових гравюр найхимернiших потворних чоловiчкiв iз найбезглуздiшими пиками, якi тiльки можна собi уявити. Але тiльки-но Проспер торкнувся одного з них у книзi, як той ожив, вискочив з аркуша на мармуровий стiл i почав кумедно, втiшно танцювати, ляскати пальчиками й виробляти кривими нiжками пiруети й антраша, ще й приспiвувати: «Квiр-р-р, квап-п, пiр-р, пап-п», – аж поки Проспер не схопив його за голову й не поклав назад в книгу, де вiн скоро сплющився й обернувся на кольоровий малюнок.

У такий спосiб вони переглянули всi гравюри. Але хоч Бальтазаровi часто хотiлося крикнути: «Ось вiн, ось Цинобер!» – та, придивившись пильнiше, вiн, на великий свiй жаль, мусив визнати, що то зовсiм не Цинобер.

– Дуже дивно, – сказав Проспер Альпанус, передивившись усю книжку до кiнця. – Може, вiн який-небудь гном? Подивимось.

І вiн надзвичайно спритно полiз знов на кедрову драбинку, дiстав другий фолiант, старанно витер iз нього порох, поклав на мармуровий столик i розгорнув його.

– У цьому творi йдеться про гномiв. Можливо, ми впiймаемо тут Цинобера.